Крилата смерть

Я проiхав iз траурним кортежем на кладовище, як i ранiше пронизаний таемничими цiлющими ароматами. Я почувався так, немов залпом випив чашу якогось дивовижного елiксиру – огидного зiлля, виготовленого за рецептом самого Велiала[6 - Велiал – вiдкинутий янгол, його iм’я з iвриту перекладаеться, як «той, хто не мае жалю».].

Усi присутнi були цiлком поглиненi траурною церемонiею, i рiзкоi змiни в моiй поведiнцi не помiтив нiхто, окрiм моiх батькiв. Але упродовж наступних двох тижнiв гострi на язик кумасi тiльки й торочили, що про метаморфозу, яка сталася зi мною.

Проте до кiнця зазначеного термiну отриманий мною заряд енергii став вичерпуватися, i за кiлька днiв я повернувся до свого звичного меланхолiйного стану, хоча й уже не до колишньоi безпросвiтноi та всепоглинальноi апатii. Якщо ранiше мене цiлком влаштовувало мое iнертне iснування, то тепер я постiйно вiдчував невиразний, неусвiдомлений неспокiй. Зовнi я знову став самим собою, i мiсцевi плiткарки зосередилися на цiкавiших темах. Якби оточення хоч на мить запiдозрило справжню причину мого раптового пожвавлення, всi разом вiдсахнулися б вiд мене, як вiд зачумленого. А якби я здогадався про огидну природу нестримноi пристрастi, що крилася за коротким перiодом моеi наснаги, я навiк покинув би цей свiт i провiв решту життя у самотi покаяння.

Для трагедiй характерна форма трилогii: незважаючи на горезвiсне довголiття жителiв нашого мiстечка, упродовж наступних п’яти рокiв померли обое моiх батькiв.

Спершу, в результатi безглуздого нещасного випадку, загинула мати, i мое горе було таким щирим, що я неймовiрно здивувався, коли поряд iз важким болем утрати раптом вiдчув майже забуте вiдчуття запаморочливого, пекельного захоплення, яке вступало в знущальну суперечнiсть iз моiм глибоким смутком. Знову мое серце затрiпотiло i часто загупало в грудях подобою парового молота, стрiмко розганяючи гарячу кров по жилах. Я скинув важкi кайдани дрiмотного зацiпенiння лише для того, щоб звалити на своi плечi нескiнченно важчий тягар огидноi, блюзнiрськоi пристрастi. Я багато годин поспiль сидiв у кiмнатi, в якiй лежало тiло матерi, тамуючи невгамовну жагу своеi душi бiсiвським нектаром, що розливався у повiтрi напiвтемного примiщення. З кожним подихом я вiдчував приплив свiжих сил, здiймався до нових висот небесного блаженства.