На стрімчаках божевілля

Карвена треба було застати зненацька в Потуксетi, вiдправивши на його ферму великий загiн загартованих у сутичках морякiв, i змусити нарештi дати вичерпнi пояснення. Якщо виявиться, що вiн не сповна розуму, i лише розважаеться лементом та уявними розмовами на рiзнi голоси, то його доведеться вiдправити до божевiльнi. Якщо ж тут криеться щось гiрше i справдi iснують жахливi пiдземелля, то вiн i всi, хто в його оселi, мають померти. Це можна зробити без зайвого галасу, i навiть дружина Карвена та його тесть не повиннi дiзнатися, чому й як усе сталося.

У той час, коли обмiрковувалися цi серйознi заходи, в мiстi стався випадок, настiльки дикий i незрозумiлий, що впродовж кiлькох днiв у всiй окрузi тiльки про нього й торочили. Глухоi сiчневоi ночi, коли земля була вкрита глибоким снiгом, почулося жахливе волання, що лунало спершу вiд узбережжя, а потiм угору по пагорбу. У багатьох вiкнах з’явилися обличчя розбуджених мiстян; люди, котрi жили навколо Вейбоссет-пойнт, бачили, як щось гарячково борсалося в крижанiй водi перед брудним майданом бiля шинку «Голова турка».

Вдалинi гучно гавкали собаки, але вони замовкли, коли до них долетiв галас на вулицях розбудженого мiста.

Гурти людей iз лiхтарями та зарядженими мушкетами вибiгали з будинкiв поглянути, що вiдбуваеться. Але iхнi пошуки були даремними. Однак наступного ранку в крижаних заметах бiля пiвденних опор Великого мосту, мiж довгим доком i винокурнею Еббота, знайшли оголене тiло величезного м’язистого чоловiка, що стало темою для нескiнченних здогадiв i таемних балачок.

Шепотiлася не стiльки молодь, скiльки люди старшого поколiння, бо замерзле обличчя з виряченими вiд жаху очима пробудило спогади у мiських старiйшин. Люди похилого вiку, тремтячи вiд страху, обмiнювались швидкими зауваженнями: в застиглих спотворених рисах вгадувалася схожiсть (хоча це було цiлком неймовiрно!) з чоловiком, котрий помер десь п’ятдесят рокiв тому!

Ізра Вiден був серед тих, хто виявив тiло: вiн пригадав, як шалено гавкали собаки минулоi ночi в будинках уздовж Вейбоссет-стрит i мосту бiля докiв, звiдки лунали зойки.

Вiн немов очiкував чогось незвичайного, тому й не здивувався, побачивши на снiгу цiкавi слiди там, де закiнчувався житловий район i вулиця переходила в дорогу на Потуксет. Тiло оголеного велета переслiдували собаки i кiлька людей, узутих у чоботи; можна було також помiтити слiди собак та iхнiх господарiв, що повертаються.