На стрімчаках божевілля

На думку капiтана Метьюсона, в таемницю слiд посвятити таких осiб: доктора Бенджамiна Веста, чиi працi про орбiту Венери здобули йому славу поважного вченого та мислителя; преподобного Джеймса Меннiнга – президента коледжу, котрий нещодавно приiхав iз Воррена та нинi мешкае в новiй будiвлi коледжу на Кiнг-стрит, очiкуючи завершення робiт у будинку на пагорбi, бiля Пресвiтерiан-лейн. А також колишнього губернатора Стiвена Гопкiнса, учасника наукового товариства в Ньюпортi, що вирiзнявся неабиякою широтою поглядiв.

Слiд залучити Джона Картера, видавця мiсцевоi «Газетт»; усiх чотирьох братiв Браунiв (Джона, Джозефа, Нiколаса та Мозеса, себто мiських магнатiв, зокрема Джозеф проявляв значний iнтерес до науки). А ще старого доктора Джеймса Бовена, великого ерудита, безпосередньо знайомого з дивними закляттями Карвена. А також Авраама Вiппла, капiтана капера, чоловiка фантастично енергiйного та вiдважного, котрого готували в провiдники в разi, якщо доведеться вдатися до якихось активних дiй.

Мiсiя капiтана Метьюсона була бiльш нiж успiшною, бо, попри те, що один чи двое втаемничених поставилися доволi скептично до похмурих деталей оповiдi Вiдена, нiхто не сумнiвався в необхiдностi вдатися до таемних та добре продуманих заходiв.

Було ясно, що Карвен становить потенцiйну небезпеку для життя не лише мiста, а й усiеi колонii, i що його треба знешкодити за будь-яку цiну.

Наприкiнцi грудня 1770 року гурт найшанованiших мiстян зiбрався в домi Стiвена Гопкiнса й обмiркував попередньо плани.

Уважно ознайомившись iз нотатками Вiдена, якi вiн передав капiтану Метьюсону, самого Вiдена разом iз Смiтом запросили, щоб тi засвiдчили деякi деталi. Пiд кiнець зустрiчi присутнiх охопив неясний жах, але його пересилила похмура рiшучiсть, яку якнайкраще висловив гучний i неотесаний капiтан Вiппл. Вони не будуть iнформувати губернатора, бо, як видаеться, законнi засоби тут безсилi. Маючи пiд владою таемнi сили (про могутнiсть яких присутнi навiть не здогадувалися), Карвен не належав до тих людей, котрих можна було, не наражаючись на небезпеку, сповiстити про те, що iхня присутнiсть у мiстi небажана. Вiн може вдатися до вiдповiдних заходiв. Але навiть якщо цей страхiтливий чоловiк i погодиться виiхати, це буде лишень означати, що тягар його обтяжливоi присутностi перемiститься в iнше мiсце. Часи тодi були злочиннi, й люди, котрi довгi роки служили в королiвських митних судах, не зупинилися б нi перед жодною жорстокiстю, якщо того вимагав обов’язок.