Тінь над Інсмутом

Сам Обед помер сiмдесят восьмого, та й вiд наступного за ним поколiння також у живих нiкого вже не залишилося – дiти вiд першоi дружини переселилися в кращий свiт, а решта… Бозна-що…

Гуркiт приливних хвиль ставав усе гучнiшим, i в мiру посилення припливу настрiй старого поступово змiнювався iз сентиментальноi сльозливостi до настороженостi, ба навiть страху. Час вiд часу вiн робив паузи у розповiдi й усе так само озирався або глипав у бiк рифу, i, незважаючи на всю абсурднiсть його оповiдi, я не мiг позбутися вiдчуття, що також подiляю його неспокiй.

Затим голос пияка зазвучав голоснiше, якось пронизливiше, немов намагався за рахунок напруження голосових зв’язок хоч трохи себе пiдбадьорити.

– Ну, а ви самi чому немов води у рот набрали? Як вам особисто почуваеться в такому мiстi, де все гние та розвалюеться, за забитими дверима хтось шурхоче, крекче, свистить, повзае темними льохами та горищами, а вам раз по раз хочеться озирнутися? Га? Чи подобаеться щоночi чути якесь завивання, що долинае з боку зали Ордену Дагона, i здогадуватися, якi звуки домiшуються до цього виття? До душi чути всi цi спiванки, що долинають напередоднi травня i в День Усiх Святих iз боку нашого жахливого мису? Як вам усе це? Чи вважаете, що старий зовсiм схибнувся, га? Так от, скажу вам, друже, що все це – ще не найгiрше!

Зараз Зедок уже майже верещав, причому шаленi iнтонацii його голосу починали всерйоз мене лякати.

– І не треба витрiщатися на мене такими очима! Я сказав Обеду Маршу, що вiн потрапить до пекла i назавжди там залишиться! Хе-хе… У пеклi, та й по всьому! І до мене йому не дiстатися, бо я нiчого такого не зробив i нiкому нi про що не розповiв…

А ви, юначе?.

. Гаразд, якщо ранiше нiкому не розповiдав, то вам зараз повiм! А ви сидiть спокiйно i слухайте, атож, слухай мене, синку, бо я про це ще нiкому не розповiдав… Я сказав, що пiсля тiеi ночi нiколи бiльше за ними не пiдглядав, але я все одно дещо дiзнався! Хочеш дiзнатися, що таке справжне жахiття, га? Так от, справжнiсiньке жахiття – не те, що цi морськi чорти вже зробили, а що вони лише мають намiр зробити! Вони роками приводили до мiста своi створiння, яких пiдiймали iз самих морських глибин… Останнiм часом, правда, стали трохи рiдше це робити. Будинки, що стоять на пiвнiч вiд рiчки мiж Вотер i Мейн-стрит, просто кишать ними – лише чортами i тими, кого вони притягнули за собою.