Тінь над Інсмутом

І коли вони будуть готовi… точнiше, коли вони пiдготуються… Чуеш мене?! Кажу тобi, я знаю, що це за почвари, я бачив iх однiеi ночi, коли… Ег… агггг… аг! Е’аагггг…

Крик дiдугана вирвався настiльки несподiвано i був наповнений таким нелюдським страхом, що я ледь не зомлiв. Його очi, спрямованi повз мене в бiк смердючого моря, були готовi буквально вилiзти з орбiт, тодi як на обличчi закарбувався жах, гiдний персонажа грецькоi трагедii. Кiстлява рука стариганя iз жахливою силою вп’ялася менi в плече, але вiн сам навiть не ворухнувся, коли я також обернувся, щоб поглянути, що ж таке вiн там уздрiв?

Менi здалося, що я не бачу нiчого особливого.

Хiба що смуга припливноi хвилi в одному мiсцi трохи оголилася i немов раптово затягнулася дрiбними брижами, тодi як хвилi, що оточували ii, були однаково рiвними та гладенькими. Але тепер уже сам Зедок гарячково затряс мене, й я обернувся, щоб побачити, в яку маску трагiчного жаху перетворилося його обличчя, i крiзь тремтливе шепотiння нарештi прорвався справжнiй голос:

– Геть звiдси! Забирайся швидше! Вони побачили нас, – утiкай i рятуй свое життя! Не гай нi хвилини, бо тепер вони вже знають… Мерщiй давай драла з цього мiста…

Ще одна важка хвиля вихлюпнулася на остов iснуючого колись причалу, що тепер обсипався, i негайно ж приглушене шепотiння дiдугана переросло в новий нелюдський, що студить кров, зойк:

– Е… яагггг!.

. Ігаааааа!..

Перш нiж я встиг хоча б трохи отямитися, вiн послабив хватку, вiдпустив мое плече й очманiло кинувся в бiк вулиць, трохи забираючи на пiвнiч, щоб обiгнути руiни стiни старого складу.

Я знову глипнув на море, але тепер там уже точно нiчого не було. Вiдтак пiднявся, вийшов на Вотер-стрит i поглянув уздовж неi в пiвнiчному напрямку, хоча там, схоже, вже не залишилося й слiду Зедока Аллена.

IV

Чи вдасться менi описати той настрiй, який справив на мене цей епiзод – болiсний, жалюгiдний, але водночас божевiльний, якийсь гротескний, що вселяв вiдчуття непередаваного жаху? Парубок з бакалiйноi крамницi попереджав мене, що може статися щось таке.

І все ж реальнiсть перевершила всi моi очiкування, викликавши в душi почуття цiлковитого сум’яття та глибокоi тривоги. Якою б наiвною не здавалася менi почута iсторiя, явна щирiсть тону та непiдробний страх Зедока передалися й менi, викликавши неспокiй, що все бiльше посилювався, злившись воедино з моею колишньою вiдразою до цього мiста i до похмуроi тiнi грiха та погибелi, що зависла над ним.