Риль. Любов дракона

Що бiльше збiгiв з рiдним свiтом, тим ближче вiн розташований по зв'язцi, тим бiльше шансiв, що ii знайдуть i вона повернеться додому.

Глава 3

По набережнiй пробiгла широка тiнь, на долi секунди закривши сонце. Риль пiдняла голову. Три гiгантських крилатих силуети ширяли над мiстом.

– Дракони! – Риль в захопленнi простежила поглядом, як трiйця повiльно заходила на розворот над морем. Н-да, iлюстрацii в пiдручниках та картини в галереi не могли передати i сотоi частки грiзноi величi господарiв повiтряних просторiв.

– Прилетiли на нашу голову, корови лiтаючi, – анi захоплення, анi добрих почуттiв до драконiв капiтан явно не вiдчував. – Посольство надiслати надумали. Мiзки у когось з них заклинило або хвiст прищемило? До сьогоднiшнього ранку в нашу сторону навiть дивитися не хотiли, тiльки й знали, що рибу з сiтей красти, а тут, на тобi, iжака iм в пащу, з офiцiйним вiзитом приперлися. Головне, бiля порту весь час крутяться. Так я i повiрив, що вони сюди милуватися кораблями сновигають.

– Красивi! – не пiдтримала обуренням капiтана дiвчина. Прикривши вiд сонця рукою очi, вона iз захопленням дивилася, як трiйка драконiв вимальовуе витончену спiраль, облiтаючи вежi королiвського палацу.

– От цiкаво, що вони в нас забули? – капiтан скривився, дивлячись на полiт крилатих. Хотiв було сплюнути вiд досади, але втримався. – То на бриючому пройдуть, то по набережнiй прогуляються. Зустрiчають когось, абощо? Ти постiй тут секундочку, я пiду, екiпаж найму, щоб тебе до палацу доставити.

І не думай нiкуди йти. На тебе все одно мiтку поставили, миттю знайдемо.

Вiн швидко попрямував по гранiтних плитах набережноi в бiк дороги.

«Куди я пiду? – з тугою подумала Риль. – З мiткою, без мiтки, я зараз насилу на ногах стою, не те щоб бiгти кудись».

Бухта, яка прихистила iх пiдводний корабель, врiзалася в берегову лiнiю, живописно розбиваючи ii на численнi затишнi бухти з жовтими пiщаними пляжами. З одного ii боку до самоi води спускалися хвойнi лiси, з iншого – високi скелi гострими краями випробовували терпiння хвиль, змушуючи розбиватися об них, пiднiмаючи в повiтря мiрiади палаючих на сонцi райдужних бризок-дiамантiв.

Центральна частина бухти служила портом, у якому, немов стовбури дерев у лiсi, стояли щогли кораблiв. Вони поскрипували на вiтрi, i чайки з нявкаючими криками носилися мiж ними, час вiд часу зупиняючись на якiйсь iз рей.

Мiсто лежало на високих пагорбах, рiзнокольоровими дахами спускаючись до моря.