Пригоди француза в Україні

Наступного дня я вирiшую варити компот (слово compote походить iз Францii, але тут це – фрукти, приготованi у цукровому сиропi, вiн зовсiм не подiбний до нашого компоту). На ринку купую вишень i варю цiлу каструлю щастя. До мене заходить сусiдка тьотя Нiла, бреше рiзних плiток з три короба. Про те, що циган з сусiднього двору затоптав пiони, про Вiру з третього пiд’iзду, яка завагiтнiла, про нову крупу в магазинi, яку возять з Македонii, про пенсii, якi не пiдвищують, i про тьотю Аню, яка всiх критикуе, i про Валю, яка гуляе з собакою i голосно на неi кричить вранцi, через що сусiдка тьотя Нiла не висипаеться.

Я уважно слухаю тьотю Нiлу i, поки вона розповiдае iсторii, я малюю iх на паперi маленькими дудликами. Прошу ii подивитись за квартирою та кактусами, поки мене не буде, вона з радiстю погоджуеться. А потiм тихенько наливаю iй компоту в велику склянку, i тьотя Нiла затихае.

Пiдвечiр’я свiтить на неi у вiкно тихим сонцем, найкраща золота година для фотографiй, тьотя Нiла тихо сьорбае компот.

Я дивлюся на неi i бачу маленьку дiвчинку, сильну жiнку i багато надбудов життя, що склалися на ii обличчi маленькими i великими зморшками, що набудувалися на ii настроi i зробили ii трохи настороженою i мудрою. Тьотя Нiла, я так вас люблю, коли ви мовчите.

Одеса

У суботу телефонуе Франсуа i повiдомляе, що вiн прилетить в Одесу. Куди? Франсуа? Ну добре, що життя менi пропонуе – те я й беру. Доведеться позасмагати.

Жахливою сидячою електричкою, напевно, що третього класу, я iду в нiч з суботи на недiлю до Одеси, прибуваю рано-вранцi.

О п’ятiй ранку Одеса ще спить. На вулицi так тихо, що чутно, як у ящиках фруктового магазину хрускотять, дозрiваючи, персики. Я блукаю вулицею Пушкiна, далi до Опери i над море, там, де розлягаеться бiля розкопок старого грецького мiста одеський порт. Стоять величезнi крани i контейнери, а навколо них плещеться свiже Чорне море. Я стою бiля страшного порту i тiшуся морем – навiть коли я можу торкнутися його просто поглядом, навiть коли воно брудне i забуте, я все одно люблю море.

Саме тому у наступному життi я не буду жити в Парижi, а краще на пiвднi Францii. Нi, не на пiвднi Францii, а краще на Сен-Мартенi, i краще вже в цьому життi. Там море на 360 градусiв, i можна дивитися i на схiд та захiд сонця.

У колись класному ресторанi «Компот» я снiдаю смаженими яйцями i менi знову хочеться випити.