Лаовай

– Як на мене, то все просто – вiн тебе викреслив з життя, тому що злякався твоеi родини, ну та то не дивно, ти сама своiх батькiв iнодi боiшся, в тобi з’явилась порожнеча, знайди щось, чим би ii заповнити, i вся проблема вирiшиться.

– А секс? – питае Вейвей.

– А що секс? Без нього теж можна жити, i я живий тому приклад.

А вона зi своiм мiнiмалiзмом.

За два днi телефонуе менi i каже, що ми iдемо в гори на вихiднi. Я тiльки рада, але навiщо, скажiть менi, спати в такий холод в наметi? Я i вдома сплю наче в наметi, на дворi вночi нуль градусiв, опалення в Куньмiнi немае, i скло в шибах хитаеться.

Я накрилась спальником поверх ковдри i ввiмкнула електропростирадло. Вейвей обiцяе, якщо ми спатимемо в наметi, то вона весь вiкенд не плакатиме.

Глава 2

Загубленi в горах

Гори, в яких можна було б знiмати фiльми про кунгфу; марихуана-дичка; Пекiнська опера; бажання запалити та iдея помовчати; напад уявних ведмедiв; задубiлi пальцi i лiс, що пахнув грибами

Поiхали ми в гори, iхали нiч потягом, вранцi пiсля прибуття в першому ж магазинi купили лаоського пива.

У Китаi пиво не дуже мiцне i майже несмачне, але нам пощастило жити поруч з лаоським кордоном, тому в нас продають головний продукт Лаосу – пиво. Ми подумали, що нам по маленькiй пляшцi не вистачить, i взяли по великiй, 0,6. Я, як завжди, сп’янiла пiсля першоi пляшки, i Вейвей повела мене в гори. Ми були на висотi 1500 метрiв ще на початку маршруту, i там, скажу вам чесно, було не так спекотно. А як почали пiднiматись, то й зовсiм заклякли.

Треба було знову пити. У нас був китайський алкоголь на травах «Цзiнцзiу», ми йшли i цiдили його потроху, аж раптом пiд деревом зустрiли двох хлопцiв з Ізраiлю. Вони варили каву! Ізраiльтяни подорожуючи завжди возять з собою два необхiднi атрибути подорожi – газову горiлку i мiшок для води. Я смiюсь, коли це бачу, але вiд кави нiколи не вiдмовляюсь. Та й цi хлопцi виявились дуже привiтними i пригостили нас гарячим напоем. Поки всi сидiли на колодi, вони нам радили, як краще лiзти i де зупинятись на нiч.

Я ранiше вже була колись в тих горах, але то було лiто i не так похмуро. Цього разу повiтря було свiжим i листя трохи жовтим, металiчна кружка грiла руки, i так не хотiлося ii вiддавати. Ми домовились зустрiтися з хлопцями на долi наступного дня, а самi пiшли догори. Вейвей звернула зi стежки i пiшла туди, де лiс був густим, а над головами iхав пiдйомник. Я поцiкавилась, куди це вона, та вона тiльки показала слiдувати за нею.