Монети для патріарха

] Власне, i вони забиралися до руiн мiста, де вцiлiли тiльки татарськi будинки, лише на зиму. Решту часу кочували спустошеними околицями, випасаючи худобу, збираючи плоди (садiв без господарiв залишилося дуже багато), полюючи.

Мусiй був пастушком, а заодно – за три роки – довiв свое володiння пращею до найвищоi майстерностi, завдяки чому майже завжди був ситий (татари за пастушество годували, але далеко не донесхочу). Щоправда, на кожного збитого птаха треба було витратити кiлька камiнчикiв, зате у великого жирного бабака не було жодних шансiв…

Та от що дивувало Мусiя: хоча повз Бар весь час проходили рiзнi вiйська, барських татар нiхто не чiпав.

Чому саме – прояснiшало, коли Іса почав його вчити.

* * *

Мусiй не збирався ночувати на постоялих дворах. Зрештою, трохи покуняти можна i в сiдлi.

Тепер ворог приблизно знав, куди Мусiй iде… А що ворог на нього ворожив, сердюк анiтрохи не сумнiвався, бо вiн вiдчув не лише сам факт ворожiння, але й те, що через багато рокiв назвали б «його стиль», i був певен, що то не стиль старого ворожбита, який так i не назвався, отже, шукати його мiг лише ворог… Але оцi татарськi штуки з кiсткою дають не надто вiрний результат.

Тож Мусiй вирiшив дотримуватися попереднього плану; переплисти на лiвий берег Днiпра, тримаючись за мула, це неважко… а потiм…

Проте вже смеркалося, на шляху поменшало народу, та…

Сердюк злiз iз мула i, тримаючи його за повiддя, полiз до чагарникiв.

Щось йому не подобалося.

Попереду донiсся стук копит.

І позаду також.

З боку Киева з’явилися два вершники.

Чорт забирай, але один з них – жiнка!

Назустрiч виiхали ще двое, у мундирах царських драгунiв, але без рушниць чи пiстолiв.

Ільченко напружився ранiше, анiж до його голови дiйшло, що зазвичай солдати регулярних полкiв по двое не iздили, бо важкi умови служби призводили до частого дезертирства. Якщо треба було послати зв’язкового, то посилали козака або когось iз москалiв старих служб, або «його благородiе» посилав свого довiреного холопа.

І раптом… драгуни зiп’ялися у стременах, уважно подивилися на коней двiйки, вихопили палашi й атакували козака, який супроводжував жiнку.

Мусiй вiдчув, що його роздирае навпiл. З одного боку, серце вимагало допомогти своему, тим бiльше що навряд чи драгуни виконували наказ, скорiше, це були переодягненi розбiйники; з iншого – розум наказував не ставити пiд загрозу гетьманове доручення.