Монети для патріарха

Але вiн не встиг схилитися на той бiк чи на iнший, бо сутичка тривала всього кiлька секунд: козак не чекав нападу саме вiд драгунiв, до того ж вiн явно звик битися з татарами та поляками, а тi й другi саме рубаються кривими шаблями, тож до бою з противником, що мав прямi палашi, вiн, либонь, став чи не вперше в життi – i тiеi самоi митi, коли вiн блискавично зарубав одного, його заколов другий.

Вцiлiлий драгун наздогнав жiнку, приголомшив ii плазом i, страшно крикнувши, розiгнав решту коней. Уся операцiя зайняла не бiльше хвилини.

Мусiй, подякувавши долi за те, що в нього мул – кiнь би вже заiржав, а мули спокiйнiшi, – обережно, аби не виявити себе, витяг iз саморобних пiхов багнет i прилаштував його на трофейну шведську рушницю.

Вiн чомусь перестав вагатися, щось пiдказувало йому, що треба робити.

Шведський багнет, на вiдмiну вiд старого багинета,[30 - Багинет – це кинджал, який вставляеться в дуло рушницi. Шведи першими, замiсть багинета, взяли на озброення повноцiнний багнет.

Тепер драгун опинився у становищi нещасного козака, але навряд чи встиг це зрозумiти, бо, вискочивши iз кущiв, як вовк iз засiдки, Ільченко зробив випад. Той спробував вiдбити удар, але Мусiй тримав рушницю двома руками, а вбивця палаш – однiею, та й тульський палаш, виготовлений вручну майстром-крiпаком, поступався шведськiй крицi, яку виготовляв вiльний робiтник на фабрицi.

Клинок переломився, залишивши, щоправда, зарубку якраз на тiй трубцi, якою багнет на ствол одягаеться, а сам багнет увiйшов противнику «пiд ложечку».

Мусiй швидко обшукав трупи… На руках були порохом випаленi клейма, якi ставили рекрутам,[31 - Історичний факт.] але на одязi не вистачало гудзикiв, отже – втiкачi з вiйська (слова «дезертири» вiн не знав).

– О Господи! – вигукнула жiнка, пiдiйшовши до Пройдисвiта, i спитала: – Петро мертвий?

Ільченко кивнув.

– Царство йому небесне, – перехрестилася та.

Мусiй мало не запитав, чи не треба iй до царя одночасно з султаном, проте жiнка зрозумiла, про що вiн думае, тож, ухопивши двома пальцями гайтан на шиi, витягла пiдвiшений на ньому перстень зi смарагдом, на якому був вирiзьблений гетьманський герб.

– Я вiд Мотрi Кочубеiвни…

Пройдисвiт вiдчув, що пiд ним пливе земля…

Для нього не було анi дивним, анi потворним кохання мiж старим та юнкою.