Монети для патріарха

Якби всiх жiнок, що виходили замiж за чоловiкiв, якi годилися iм у дiди, змушували до шлюбу – нiякоi змушувалки не вистачило б…

До того ж старшинських дочок з дитинства привчали до думки, що чоловiк буде немолодий, головне – щоб старшина. А хто в нас найголовнiший старшина?

Ясно йому було й те, чому Кочубеi ополчилися проти цього союзу: як не крути, як не верти, а не було в Украiнi ремесла, небезпечнiшого за гетьманське: по Богдановi жоден гетьман не помер з булавою в руках, а рiдня-свояки сьорбнули донесхочу…

Чого Мусiй не мiг зрозумiти, так це того, чому Кочубеi почали зводити на гетьмана звинувачення у привороженнi та ще й у згвалтуваннi (начебто не помiчаючи, що одно суперечить iншому)… Такi побрехеньки могли погано для них самих скiнчитися, адже, згiдно iз законом, за наклепи – iм загрожувало те саме, що було б звинуваченому, тобто в даному випадку – страта.

Як не дивно, але Кочубеiв поки що рятувало те, проти чого вони повстали, – тобто кохання гетьмана, бо якби вiн просто бажав затягнути Мотрю в лiжко, то поплатилися б вони за брехню головами…

– Але ж гетьман у Киевi!

– Нi, поскакав до Бiлоi Церкви.

Якщо розмiрковувати головою, то доручення до патрiарха було вочевидь важливiшим. Проте в тому-то й проблема з цими закоханими, що вони часто думають не нею. Якщо лист Мотрi не потрапить до гетьмана, а той опiсля дiзнаеться, що Мусiй мiг, але не допомiг, буде сердюковi непереливки.

«Добре, допоможу iй добратися до Бiлоi Церкви».

– Як гадаеш, до кого саме Кочубеi послали голуба?

Тому, що зарiзяки виiхали назустрiч, могло бути лише одне пояснення. Саме це.

– А не випадково?

У вiдповiдь Мусiй мовчки показав те, що було в кишенi одного з дезертирiв, – невеличкий клапоть паперу, на якому з одного боку було намальовано свинцевим олiвцем тавро, як на конях, та лiтера «буки», тобто «два», з другого – написано «забрати лист».

Дезертири явно ночували не в лiсi чи на болотi, а в хатi.

Вочевидь, той, у кого переховувалися цi дезертири, не дуже-то довiряв iхнiй витримцi, боявся, що хтось iз них та бабахне.

А треба було безшумно…

Цiкаво, чи розумiли вони, що хоч верть-круть, хоч круть-верть, а все одно в черепочку смерть? Причому саме в черепочку, рано чи пiзно, дали б iм покуштувати чогось.