Монети для патріарха

Мусiй з Мар’яною рвонули вмить i зупинилися лише за годину…

* * *

У Борисова голова болiла – як нiколи у життi. Вiн не знав, що це струс мозку, але розумiв, що вiн ще легко вiдбувся. Зазвичай вершники, що падали разом з конем, ламали ключицi чи стегна, а якщо лука сiдла влучала у черево, то помирали в жахливих муках. Клята змiюка довго не помирала, власне, ii тiло ще й досi здригалося. На ногах залишилися сам Борисов, його денщик та один з калмикiв, точнiше, ногаець, саме той, що гадав. Ну й, звiсно, Роб рудий.

Цей у вогнi не горить й у водi не тоне. Васька та Роб здогадалися зiскочити з коней, що казилися, й вiдбiгти вбiк, i азiат, пiд яким кiнь чомусь був спокiйнiсiнький, нашпигував змiюку стрiлами, а Роб аж три кулi всадив. У нього стара, але добра двоствольна аркебуза мисливська. Потiм Васьчину взяв. Решта мертвi або покалiченi, хоча деякi встигли почастувати потвору своiми шаблями.

– Мурзо, – звернувся татарин рiдною мовою, – якщо далi гнати звiра, пораненi пси не потрiбнi.

Холоднiсть, з якою було сказано цi слова, справила враження навiть на Аркадiя Петровича.

Хоча якби вiн замислився, то сам дiйшов би такого висновку.

Дворянин, як уже казали, зростав бiля татарського кордону, ще змалку навчився кидати аркан, та й у ногайця ось вiн (про аркан Борисов подумав, бо сердюка треба було взяти живим). Їхати вчотирьох небезпечно? А це як сказати. У мiсцевостi, де постiйно рухалися козацькi, росiйськi та польськi вiйська, розбiйникiв було чимало, проте вони переховувалися невеликими купками – велику легше виявити.

Якби у преображенця менше болiла голова, то вiн перехопив би погляди, що iх татарин кидав на його дiамант.

* * *

У Мусiевiй головi колотилася одна й та сама думка: як помiняти мула та коня, слiди яких ворог добре запам’ятав, на нових тварин так, щоб супротивник слiд втратив. Але, на жаль, поки що з цiеi колотнечi нiчого не виколотилося, не збилося нiякого масла.

– Ти диви, скiльки лятавцiв,[48 - Лятавець – у народних легендах надприродна iстота, полiт якоi «маскуеться» пiд метеорит (падаючу зiрку).

] – подала голос Мар’яна.

Ільченко пiдняв голову: дiйсно, з неба нiби градом падали зiрки. Хоча хтось йому казав, що зiрка не може падати.

Тодi Пройдисвiт також про лятавцiв подумав, та не став перепитувати.

Несподiвано одна iз зiрок неначе полетiла прямо на них, подвоюючись у польотi.

Це була не зiрка!

Ільченко вихопив той пiстоль, який було набито срiбною кулею, вiдлитою з монети, i зiскочив з мула.