Монети для патріарха

Як це завжди бувае, однi змирилися, i профоси iх вели або навiть несли. Іншi пручалися, билися, кричали про свою невиннiсть. Борка Чорний намагався довести, що вiн двiчi поранений спереду, а втрете, у спину, – то вже коли всi тiкали. Мирон Іванов – що шведи зайшли з тилу i дали залп. Васька Алейников – що його випадково хтось зi своiх ткнув iззаду багнетом.

Та профоси, як завжди, нiкого й нiчого не слухали. Вони вели, волокли, iнколи несли нещасних, ставили iх на барила, накидали на шиi петлi, якi команда кiнних в’язала на гiлки, вибивали барила з-пiд нiг i котили iх до наступних гiлок.

Офiцери спостерiгали за стратою з кам’яними обличчями. Наказав Великий Государ[50 - Великий Государ – усупереч поширенiй думцi, популярне в народi слово «цар» нiколи не було головним елементом титулу росiйських монархiв. До 1721 р. ним було словосполучення «Великий Государ», опiсля – iмператор.] стратити всiх поранених у спину[51 - Історичний факт.] – значить, усiх. І скажiть спасибi, що не змушуе нас самих працювати катами.

Як колись пiсля стрiлецького бунту.

Дехто – особливо з iноземцiв, ветеранiв багатьох воен – розумiв, що винен у поразцi сам Петро, який розкидав вiйська, вважаючи, що Карл далеко, а Карл виявився близько i пiшов громити по частинах. І тут без поранених у спину нiяк не могло обiйтися.

Але тi, хто ловив себе на такiй думцi, починали читати молитви – не дай Боже, Петро здогадаеться.

Проте ця iсторiя мала продовження. За два тижнi.

…Пiдпрапорщик[52 - Прапорщик – в описаний час цей термiн треба розумiти майже буквально, тобто в бою прапорщик мiг бути прапороносцем.

] Якiв Гава, прозваний так ще в дитинствi, перев’язав голову рукавом сорочки мертвого однополчанина. Царство тобi небесне, Петре, не найкращою людиною ти був, ну та хай тобi Бог простить, як я прощаю.

А от повертатися до своiх не можна. Подряпина незначна, до того ж на потилицi. А якщо цар сказав: «усiх», значить, усiх.

Гава закусив губу, згадуючи минулу сутичку.

Здавалося, нiмецький генерал, який ними командував, усе розрахував правильно.

Росiян було набагато бiльше, також у них у складi кожного полку була команда списоносцiв – у шведiв списiв не було. До того ж майже всi росiйськi кавалеристи були з «кiннотникiв старих служб», тобто ветеранами боiв з турками й татарами.[53 - Історичний факт.] Та й у цiй вiйнi не перший раз. Сам вiн, Якiв, уперше увiгнав списа в татарина пiд Бiлгородом, невдовзi по закiнченнi Чигиринських походiв.