Монети для патріарха

Раптом Мусiй, пiд’iхавши до струмка, замiсть того аби перебратися через нього, в’iхав у воду i пiшов по водi, слiдiв не залишаючи. Та не вверх по течii, а вниз, у бiк Днiпра з Киевом.

Як казав той самий курiнний, царство йому небесне, «ворона завжди прямкуе, а дома не ночуе…».

* * *

Чаклун вiдiрвав очi вiд дiаманта в каблучцi. Цiкаво, чи розумiе Борисов, у що вiн ушелепався? Нападати на Мазепу… а вiн явно збирався напасти. Як би сам не опинився на пласi. Царевi зараз новi внутрiшнi конфлiкти не потрiбнi, он на Дону неспокiйно, башкири бунтують.

Шкода! Дуже шкода, що можна щось побачити лише через двiйко оброблених дiамантiв.

Колись, кажуть, можна було й без цього. Дехто, оповiдають, навiть у простiй водi з-пiд млина мiг багато чого угледiти, у цих малоросiв навiть приказка iснувала: «вгадав, наче у воду дивився».

Зараз не те.

Потрiбнi два однаковiсiньких дiаманти (а скiльки вони коштують?), добряче попрацювати над ними – вiн потiм два тижнi був хворий, та й пiсля кожного пiдглядання почуваеться зле, i от…

І от каблучка, яку вiн презентував царевичу Олексiю, чомусь опинилася на пальцi в Борисова.

(А таемницi нiякоi не було. Просто про одну п’яну пригоду царевича Борисов доповiсти-то доповiв, але так, що батько лише посмiявся. Що Петро вб’е сина – такого ще й уявити нiхто не мiг, от Борисов i пiдстрахувався. А царевич вiддячив.

А все ж таки – що замислив Мазепа? Чого гiнця-то послали?

* * *

Борисов дiйшов уже мало не до сказу. Здавалося б, на шляхах Киiвщини мули трапляються не кожного дня, мали б запам’ятати, але оцi клятi хохли на будь-яке запитання вiдповiдали або «Га?» або «Що?», i з Аркадiя Петровича сiм потiв сходило, поки зрештою вдавалося з’ясувати, що й цей нiякого мула не бачив. (Борисов не вбачав жодного зв’язку мiж подiбною поведiнкою й тим, що вiн – як i завжди – кiлькох чоловiк побив нагайкою.

Нарештi один з татар, що стали калмиками, насмiлився звернутися до його благородiя.

Вислухавши, Борисов насупився: за таке все ще спалювали на вогнищi, але хто дiзнаеться?

Кочiвник дiстав досить велику кiстку. До речi, звiдкiля дiстав – було абсолютно неясно: кишень у нього не було, за пазуху не лазив.

Губи ногайця заворушилися, i через певний час по лопатцi пiшли трiщини.

– Вiн повернув назад до Днiпра.

Мусiй здригнувся, неначе вiд удару.