Обре, сховайся добре!

Тепер я точно знаю – цей Юда сам iз Красного або iз сiл навколишнiх. Увечерi я вiдчув смерть двох наших – ми таке завжди знаемо. То були оцей дiд та дiвчинка. Дiд, на жаль, слабкий – слабший за Богуна, онука могла у щось значне вирости. Але головне не це… Вони ж усiх тут знали, мали здогадатися, хто зрадив, звабив своiх.

– Чому тодi тiльки тепер? Чому не зразу iх убили?

– Не знаю. Може, Юда думав, що ляхи назавжди прийшли i боятися нiчого. А тепер засумнiвався.

Драгоновi теж спадало на думку, що ляхи по-дурному марнують час: замiсть того, щоб iти на Вiнницю, вони грабували Брацлавщину, даючи Богуновi час зiбрати вiйсько, харчi, побудувати новi укрiплення.

Та й гетьман не спить, мабуть, iншi полки вже рушають на допомогу. Отож можливо, що через пiвмiсяця-мiсяць до Красного повернуться козаки.

– Може, ще щось, у нього спитаемо. Але – про всяк випадок – пам’ятай: вiн iз цих мiсць. І кинь своi жарти з люлькою – просто накажи гноту, щоб горiв.

Драгон так i зробив, коли прийшла його черга йти вартувати.

І ще роздвоеним кiнцем шомпола витяг кулю, а натомiсть запхав до дула шматок змащеноi салом ганчiрки, в якiй було загорнуто кiлька вухналiв.[36 - Пiдковнi гвiздки.] Не знаючи, що вiн до скону картатиме себе за цю помилку, Кирин вважав, що у такiй темрявi все одно можна стрiляти тiльки зблизька, а раз так, то вухналi страшнiшi.

Знову повторювалося те ж саме, що вдень, – якась невиразна тривога, неначе хтось е поблизу – але не людина.

«Отче наш… А чаклунство – грiх… Але ж я майже не чаклував, це Боярин! – Ось так i стають Юдами, хлопче».

Щось пiдкрадалося. Щось було вже близько. Складнiсть становища, в яке потрапив Драгон, полягала в тому, що поночi пострiл заслiпив би його самого. Драгон вирiшив повторити прийом, який йому показував батько, – щоправда, досi Кириновi ця штука нiколи не вдавалася. Але тепер вiн мiг заприсягтися, що знае мiсце, де ховаеться ворог.

Вiн заплющив очi, натягнув на самiсiнький нiс шапку, неначе збирався спати на чатах, навiв рушницю – i вистрелив.

Тiльки батько стрiляв на слух, а Драгон – на вiдчуття.

І зразу ж рвонув убiк, рятуючись вiд кулi у вiдповiдь.

Проте замiсть шматка олова[37 - В украiнськiй мовi до середини ХХ ст. не iснувало слова «свинець». Казали – «олово».] на нього кинувся зi страшним гарчанням великий звiр. Добре, що снiг перед хутором було втоптано.

«Ведмiдь-шатун. Смерть».