Обре, сховайся добре!

, розмiрковував дуже логiчно, бо нещасна жiнка, коли Богдан нею зацiкавився, була вже немолодою та бiдною, Хмельницький же був одним з найзаможнiших чоловiкiв в усьому повiтi, до того ж – улюбленець короля, отже, чотири з кожних п’яти купцiв вважали б його гiдною партiею для своеi п’ятнадцятирiчноi доньки – i не поскупилися б на посаг. Як це, власне, й було з його першим тестем, багатющим купцем Сомком).

Отож Тимко кинувся до полковника Капусти, що керував… тодi звичаi були простi, тодi вiдверто казали: шпигунами керуе.

Полковнику до альковних справ гетьмана було байдуже, бо, на вiдмiну вiд деяких майбутнiх iсторикiв та письменникiв, вiн завжди пам’ятав слова народноi думи, вже тодi популярноi:

Ой, нiхто не знае

Що гетьман Хмельницький думае-гадае.

І знав полковник, що правдиво спiвае народ. Спiвае найправдивiшу з правд: «…Нiхто не знае, що гетьман Хмельницький думае-гадае». І не той вiн чоловiк, щоби ним могла керувати жiнка.

Отож пiдкладати йому шпигунку в лiжко е сенс, тiльки якщо вона фанатичка – бо вбити гетьмана, як i будь-яку iншу людину, можливо. Неможливо було втекти пiсля вбивства, про це вже Капуста подбав. Але якби Мотронi Хмельницькiй було байдуже, жива вона сама чи мертва, то вже б щось утнула. Нi, вона не шпигунка, це було очевидно.

Але в полковника спрацював стереотип: чаклуни-вiдьми? Так-так. А… кажуть, що для чарiв треба мати якусь рiч, що належала чоловiковi; то хто може знати, якi саме чари вони на ту рiч накладуть? І почалося слiдство, у ходi якого з’ясувалося, що панi гетьманова взяла зi скарбницi чимало золота, яке приховала на випадок поразки козакiв.

А з чаклунами водилася, сподiваючись зробити так, аби цiеi недостачi нiхто не помiтив. Проте, як вiдомо, магiя не всесильна.

А поки що Драгон-Боян, усупереч Богуновим порадам, повертався на Сiч.

Бо Богун забув (а може, й не знав) просту рiч: з колишнiм Бояном (вiн же, на козацький лад, Боярин) Кирин був знайомий усього кiлька днiв!

Отже, якщо на Сiч прибудуть хлопцi Капусти, то вони можуть щось знати лише про Боярина, а його вже немае серед живих.

Драгон не знав слова «репетицiя», але вiн подумки саме репетирував можливу розмову.

«Так, iздив разом – за наказом пана кошового. Куди й навiщо – теж спитайте у кошового, бо Боярин весь час мовчав, а я слухав.