Обре, сховайся добре!

Що, вiн не просто Боярин, а ще й Боян? Отакоi! А… а що це таке – Боян?»

Уявивши таку картину, Драгон мало не зареготав уголос: може, хоч вони щось пояснять!

Бо Богун, повiдомивши Кирина, що той вiдтепер е Бояном, нiчого пояснювати не став: певен був, що козак сам усе знае!

А якщо серйозно, то Кiш Запорозький дуже не любить видавати своiх, а якщо без доказiв… за таку видачу кошовий може вiдправитися до Морженицi або ж до Чорного.[51 - Гетьмани першоi половини ХVІІ ст., страченi за вироком козацького суду: перший – за корупцiю, другий – за зраду.

І йому це добре вiдомо.

Отож Драгон вирiшив повернутися на Сiч, де мiг розраховувати на захист.

Хоча вiн зберiг паперть, яку видав iхньому загоновi кошовий, i на козацькi пости ця паперть дiяла, вiн ще приблизно годину тому зiйшов зi шляху, пробирався голим степом, вiд одних чагарникiв до iнших.

Внутрiшне чуття пiдказувало Драгоновi, що якась небезпека чатуе на нього звiдусiль – вона i попереду, i ззаду, i з бокiв.

Мiсце сутички, що вiдбулася десь, мабуть, на свiтанку, Драгон надибав зовсiм уже несподiвано, i коли уважно його оглянув, то вiд подиву навiть зсунув на потилицю свою молдовську кушме.

За всiма прикметами п’ятеро забитих – судячи з вигляду – батько, три сини i ще якийсь чоловiк, може, зять – були звичайнiсiнькими розбiйниками. Розбiйникiв Драгон – купецький син – i дитиною бачив, а потiм, два роки переховуючись у Дикому полi, набачився достобiса.

А розстрiляли iх з лукiв – татари! Яких, у свою чергу, було десь близько тридцяти…

Незрозумiлим залишалося просте запитання: чому татари навiть не пробували взяти цю п’ятiрку живими? Чоловiки мiцнi, за них дадуть дорого.

«Вони, бува, козакiв наших беруть у ясир, а за розбiйникiв гетьман ще б i подякував».

Бiльше того, татари не стали обшукувати трупи (завдяки чому Драгон i знайшов докази розбiйництва цiеi сiм’i, зокрема й закривавленого гаманця, якого вiн не став навiть розв’язувати – з ваги ясно, що там якась мiзерiя).

«І за це вбили людину? Ну, сподiваюся, попи про пекло не брешуть».

Стоп! Татари таки взяли одного живцем, точнiше… Не живцем, а на сiдло!

Ось тут вiн сидiв, схопився, спробував бiгти, ось тут його звалила стрiла, пiд’iхав татарин, зiскочив на землю, добив шаблею (калюжа кровi) – i пiдхопив на сiдло.