Обре, сховайся добре!

І хоча цей прийом вiдвертання уваги винайшли, мабуть, ще до потопу, вiн частково себе виправдав: Дем’ян та Федiр пальнули саме в рахмана, i один iз них влучив – вiд удару жiнка не встояла на ногах.

Отаман був досвiдченiшим – його куля вдарила в бiк Драгона i не влучила в серце тiльки тому, що Кирин крутонувся, метнувши ножа i вихопивши пращу песиголовця.

Випробувавши ii по дорозi, козак дiйшов висновку, що секретiв тут два: треба пiдiбрати пласке, гладке камiння i махнути особливим махом. Далекобiйнiсть була мiзерною, навiть меншою, нiж у пiстоля, але точнiсть – кращою.

[65 - Навiть пiд час наполеонiвських вiйн (через пiвтора столiття) влучити в людину з найкращого пiстоля можна було не бiльше як за двадцять-двадцять п’ять крокiв (не метрiв, а крокiв), а в голову – з десяти-дванадцяти. Якщо ж пiстоль був дешевий, то ще менше.]

Отож, коли на нього скерував коня Федiр, вихопивши з-за пояса кiстень (отаман падав з ножем у горлянцi), то козак обома руками махнув пращею – i вершник, який просто не зрозумiв, що таке в руках ворога (як колись не зрозумiв цього Голiаф[66 - Праща у виглядi розщепленоi палицi вживалася стародавнiми евреями, зокрема саме такою Давид здолав Голiафа.

]), вилетiв iз сiдла.

Рахман спробувала атакувати Дем’яна, але саме спробувала: хоча той i перелякався до смертi (бачив же, що влучив просто в груди, а на такiй вiдстанi мушкет пробивае людину наскрiзь, причому в отвiр поранення два кулаки влiзуть), проте iнстинктивно знайшов правильний шлях: перехопивши мушкет обома руками, ударив так, що, мабуть, уклав би на мiсцi гов’яда.

[67 - Бика (заст.).] Козак подумки вилаяв себе за те, що не взяв вогнепальноi зброi. Коли вирiшував, то здавалося, що отак краще приспати пильнiсть: побачать, що рушницi немае, – не стануть зразу стрiляти.

Боян метнув другого (i останнього) ножа, але Дем’ян ухилився. І, випустивши мушкета з рук, пiшов на Драгона з шаблею.

Хоча Дем’ян не був першим рубакою не тiльки в свiтi, але, мабуть, i в своему мiстi, Драгоновi було тяжко.

Вiн ледве встигав приймати удари на щит, вiд якого летiли шматочки шкiри та дерев’яноi основи.

Коли ж вiн спробував ударити чеканом, противник швидко ухилився i так махнув шаблею, що Кирин мало не залишився без руки. Доводилося, обороняючись, чекати на помилку ворога – а ii все не було…

Помилки припустився вiн сам: противник намагався зайти з правого боку, Драгон потроху розвертався – поки сонячне свiтло не вдарило просто у вiчi.