Обре, сховайся добре!

Уже не сподiваючись нi на що, козак щосили – i майже наослiп – махнув клевцем.

Страшний бiль обпiк голову, але тiеi ж самоi митi Драгон вiдчув власний удар – так, неначе дошку пробив.

Кров заливала очi, але, витерши ii рукавом, Кирин побачив, що вороговi ще гiрше![68 - Цей опис не повинен дивувати читача: зарубати людину шаблею не просто важко, а дуже важко: на одному з козацьких черепiв з-пiд Берестечка залишилися слiди сiмох шабельних ударiв. Тiльки шостий виявився смертельним, сьомий – контрольний.] Власне, той уже конав: розтрощенi ребра пробили легенi.

– Мене звуть Дем’ян. Служби… Собачi морди.

Вiн не доказав, але Драгон зрозумiв, що той прохав замовити поминальнi служби, бо боявся до пекла потрапити за спiлку з песиголовцями.

– Скажи, хто послав, – будуть служби!

– Не знаю… Вiн, – рука простяглася до мертвого отамана, – усе робив. Ми тiльки сюди провести та…

Помираючий затнувся, але Бояновi i це було зрозумiло: «Сюди провести та з мiсцевими розбiйниками зв’язати».

– Даси гро…шей на служби?

– У мене слово одне! Дам.

– Не знаю, хто… Отаман наш – неначе… холоп, але в Бiлгородi вiн полковниковi наказував… Гадаю – холоп боярина, та, либонь… що когось iз перших бояр. Кинь, до такоi… висоти не дiстанеш.

– Та хоч буду знати, звiдки стерегтися…

– І то правда.

З цими словами помер Дем’ян.

Рахман пiдiйшла, тримаючись обома руками за голову. Утiм, Кириновi було не до чужих болiв – вiн надто багато бачив людей, якi померли страшною смертю, не обробивши ран вчасно.

Порох вiн захопив саме на такий випадок.

– Сип на обидвi рани. Не жалiй. Знайди два шматки дерева.

Боян зiбрав рештки волi докупи – кiнцi гiлочок у руках рахмана зайнялися вогнем.

– Пiдпалюй порох – на обох ранах зразу. Бо не витримаю…

Вiд страшного болю козак знепритомнiв.

* * *

Перше, що побачив Драгон, прийшовши до тями, – мiсяць та зiрки у небi.

Як не дивно, але рани болiли менше, анiж минулого разу, коли його пiдстрелили пiд Лоевом.

Драгон зрозумiв, що вiн лежить, укритий власним кожухом.

І що пiд тим кожухом вiн лежить не сам.

Кирин повернувся на бiк, торкнувся губами ii щоки – i далi все сталося само собою.

– Я, мабуть, краще лiкую, анiж сама досi гадала. Галчинi очi свiтилися у темрявi.

«Цiкаво – сама чи рахман? І питати незручно. А, до бiса! Розберуся завтра!»

– Почекай, тобi треба ось цього випити.

Баклага була срiбна.