Обре, сховайся добре!

Так само належала небiжчику Бiлому. Ех, Петро…

Засинаючи, Драгон подумав, що, мабуть, ковтнув якесь сонне зiлля.

Удруге вiн продер очi десь уже опiвднi. І ще до того, як на поклик: «Агов, Галко!» – нiхто не вiдгукнувся, вiн уже все зрозумiв. І гукав-то непевно, знав – нiкого вже немае.

– Коня хоч залишили, такi-сякi доньки? – спитався вiн сам до себе.

Виявилося, що не тiльки коня. Ще й другого мерина, на якому iздив Дем’ян-небiжчик. І грошi. І зброю.

І сплячу дiвчину.

Драгон засiдлав коней, перекинув нещасну через сiдло коня Дем’янового. Щось випало. Козак пiдняв кинджал.

«Ота песиголовиця, мабуть, про нього говорила».

Кинджал був схожий на шпагу Боярина тiльки формою клинка, але чомусь Кирин не сумнiвався: iх робив один майстер.

– Де ж шукати твого… i, до речi, хто вiн тобi?

Питання було, як кажуть фiлозопи, риторичне, але раптом козак здригнувся, неначе його хтось ударив.

Вiн знову потрапив у безвихiдне становище.

Покинути безпорадну на поталу песиголовцям i, можливо, комусь ще страшнiшому вiн просто не зможе. Не так вихований, та й, попри всi кривавi роки, щось у нього залишилося вiд того молодого купця, який погодився взяти з собою та передати «братовi» склянку – бо так попросила якась жiнка. Знав би, щ? в тiй склянцi!

А зараз ця нещасна дiвчина висла в нього на шиi, як каменюка.

І не в тому рiч, що не знати, що та як пояснювати першому ж старшинi, який трапиться на дорозi.

А рiч у тiм, що единий шлях, який Кирин вважав безпечним – шлях на Низ, за пороги, – вiдтепер закрито. Немае у Драгона свого зимiвника – тiльки мiсце в Уманському куренi.

А в Сiч Запорозьку жодна жiнка ще не ступила.

І «вносити» теж не дозволять.

Роздiл III

Страхопуд

Початок травня 1651 року

Свiтло вiд вогнища можна було побачити хiба що з небес – бо, по-перше, воно ледве жеврiло, а по-друге, жеврiло в ямi.

Ще мiсяцiв зо два тому козак Уманського куреня Кирин Драгон сказав би, що цього бiльш нiж досить, але тепер вiн упiймав себе на бажаннi не виходити з-пiд дерев: чи, бува, не кружляе в небi хтось на помелi чи… як отой арабський купець казав – на килимi?

Бо вiн бачив ще й не таке.