Обре, сховайся добре!

Отож, вечеряючи смаженою на рожнi рибою (гачок та моток шовку завжди носив iз собою – батькiвська ще наука, скiльки разiв виручала, хоча й коштуе шовк дорого, та життя дорожче – дякую, батьку, не забуду до скону), вiн сушив собi голову: що ж робити? І единий вихiд, що спадав на думку, козаковi не подобався.

У недавнiй сутичцi його було двiчi поранено, i хоча вiдьма чарами загоiла рани, проте будь-який новий ворог уклав би його на мiсцi – слабкий став запорожець, як кошеня. (Вiн звiдкiлясь знав, що чаклунка використала його ж власну життеву силу, та й не першi були цi рани в його життi, не мiг вiн просто на травах так швидко одужати, але й слабкостi такоi пiсля не таких уже й тяжких ран не мало би бути – одно явно з iншим пов’язане).

Сила ж могла знадобитися будь-якоi митi, бо на козака полювали. Полювали песиголовцi, можливо, навiть двi рiзнi зграi песиголовцiв, полювали чаклуни – адже до загибелi Брацлавського полку доклали рук два ворожих ворожбити (власне, три – проте третього Боян убив), i слiд було гадати, що вони вже щось та про нього знають.

Нарештi, Кирин був певен, що його досi розшукують люди Молдовського господаря, до замаху на якого козак був причетний сiм рокiв тому.

І не те лише важить, що Лупу – вiн i е лупу,[70 - Лупу – вовк (латиною та румунською мовою) – прiзвисько Молдовського князя Василя. Значна частина украiнських iсторикiв вживае неправильну форму «Лупул».]сорок тисяч уже стратив,[71 - Драгон помилявся: вiдомостi про «сорок тисяч страчених» мiстяться в двох незалежних одне вiд одного джерелах, але станом на середину 1640-х рокiв, тобто на той час, коли вiн покинув Молдову.

За сiм рокiв його вигнання княжi кати не скаржилися на безробiття.] отож сiм рокiв – не термiн для його помсти.

Головне, що слуга, якому молодий та наiвний хлопець передав склянку (вiрив, дурень, що лiки! Вiрив, що вiд сестри!), встиг iз палацового вiкна сторчголов стрибнути – чим i порятував себе вiд тортур та палi, а майбутньому козаковi дав час накивати п’ятами… Що, в свою чергу, означае: господар i досi не знае, вiд кого був даруночок, i навряд чи це незнання сприяе його гарному настрою.

(До Драгонових вух доходили чутки про людей, що шукають хлопця з рудим пасмом у волоссi.) Два роки тому, коли гетьман уклав iз королем мир,[72 - Ідеться про Зборiвський договiр.] Кирин навiть не намагався найнятися до якогось купця, а подався на Низ – туди, де не люблять питань «а хто це i звiдки?» – точнiше, не люблять цiкавих.