Обре, сховайся добре!

Проте… Проте не було в козака зимiвника на Низу – тiльки мiсце в Уманському куренi.

Отже, з жiнкою на руках, з жiнкою, хворою на дивну хворобу – тривалий сон (слова «летаргiя» козак знати не мiг), – йому туди зась. Тим бiльше, що ii теж шукають. Не шукали б, то можна було б почекати у тому селi, де ii залишив, обiцяючи повернутися… До речi, невiдомо, хто вiн для неi – батько? Брат? Чоловiк?

Але на неi теж полювали, i мiсце песиголовцям було вiдоме.

Залишався один вихiд – на Дон, а, як там кажуть, – «с Дону выдачи нету».

Проте… Знову «проте»! Один iз двох чаклунiв, що чомусь об’едналися проти козакiв, був впливовою людиною на Москвi, можливо навiть – iз ближнiх бояр царя Олексiя. Щоб така людина – та не мала шпигунiв на Дону?

«А ось про це – потiм», – Драгонова рука лягла на пiстоль, великий палець повiльно, аби не клацнути, почав зводити курок…

– Не лякайся, ми добрi люди.

– А де ж гора? – мимоволi прохопився козак.

– Гора в горах. А нам i пагорба вистачить.

Дух Гори мав точнiсiнько такий вигляд, як у переказах розповiдали, – невеличкий такий дiдок iз бородою аж по колiна.

– Поздоровкався б зi старою людиною.

– Здоров був, якщо вмiеш хворiти.

Козак подумки лайнув себе – останнi слова вийшли грубуватими.

– Неввiчливий ти якийсь. Невихований. Я ж скарбу не дам. – У словi «скарб» пролунав ледь прихований глум.

– А якщо «добрi люди» – то зi спини не пiдходь, я ж мiг i почастувати.

– Гадаеш, вiзьме? А що – рука самого Бояна…

«Тьху, та що ж це робиться? Написано на менi, чи що, чи як?»

– …рука самого Бояна, може, i вiзьме.

– Дзуськи! Я первiсток![73 - За загальними уявленнями, на первiстка не дiяли лихi чари.]

– Наiвна людина!

«Ну вже свого батька я знаю!»

– Не кинули б вони дитину, хай i байстря.

– Правда твоя, не кидав. Та вони всi померли, брати твоi.

– Земля iм пером. – Казати «Царство iм небесне» в присутностi духа якось не випадало.

– Ну це так. Мати всiх прийме.

«І його тягне на фiлозопiю!»

– Так що, Бояне…

– Та який з мене, в бiса, Боян! Я навiть не знаю, що вiн за один був!

Дiдок узяв бороду в кулак, кiлька разiв обернув:

– Але ж знаеш, що був, що це не просто титул – iм’я людини.

«А справдi – я знаю, хоча нiхто менi не казав, проте знаю, i квит!»

– Так хто ж це був?

– Цар. – Тепер дух був цiлком серйозний. – Цар обрiв.[74 - Точнiше – каган.