Обре, сховайся добре!

Боян правив у 60-тi роки VI cт. Сам факт, що це iм’я вживалося – хоча й рiдко – в Киiвськiй Русi, а також те, що украiнському фольклоровi вiдома справжня назва аварiв – обри, свiдчить про те, де знайшли притулок недобитки аварськi.] Твiй предок. Ворожбит. Мартеловi з ним не рiвнятися. А про Хельгу взагалi шкода говорити. Земнi володарi досi звуть себе iм’ям того, хто винищив обрiв.[75 - Слово «король» походить вiд iменi Карла Великого.]

«Якби вiн ще пояснив, як я вмудрився Бояном стати». Спiвбесiдник неначе почув питання.

– Добре, що Боян, помираючи, встиг на тебе перекинути.

«Справдi, як це я забув – жоден ворожбит не може померти, поки не передасть комусь iншому свою силу».[76 - Це повiр’я було дуже поширене в Украiнi, та й не тiльки. Воно згадуеться в мiфах фiно-угорських народiв та деяких варiантах легенди про Мерлiна.]

– А оце брехня – те, про що ти подумав. Нiяких чар – просто я здогадався. Чаклун-то померти може, а от його сила – якби той Боян не встиг перекинути на тебе, вона б сама шукати пiшла нового хазяiна – i це могла б бути i не людина.

Дух примружився, наче кiт:

– То як щодо скарбу?

«Якщо це жарт, то вже не смiшний».

– Краще пораду дай.

– Ти сказав. Порада замiсть скарбу. Жалкувати не будеш?

Драгон вiдчув, що ще трохи – i вiн не витримае.

– Давай, дiду, домовимося: якщо я правильно вгадав, що скарб менi все ’дно не дiстався б, то ти менi – двi поради…

Дух зiтхнув – якось зовсiм по-людському:

– Купець i в пеклi торгуеться… Добре… Перша порада…

«Зараз вiн утне якусь штуку…»

– Перша порада тобi – стережися, Бояне.

Козак мовчав досить довго: з одного боку, гiсть вiдверто знущався. Проте…

Проте назвати пораду неслушною було важко. Стерегтися справдi потрiбно.

Отож треба було пiдiбрати таке питання, аби дух не мiг викрутитися.

– Як допомогти оцiй дiвчинi, що зi мною?

– Нiяк. Допомога iй не потрiбна.

Ось тепер Боян ледь стримався! Нi, вiн розумiв (а ще того бiльше – вiдчував) – дух знову сказав пряму правду, чомусь, у якомусь сенсi дiвча справдi не потребувало нiчого.

– Ну, що ще скажеш?

– А те й скажу: не я до тебе – ти до мене прийшов. Отже – е що сказати… – козак затнувся.

– Отож «або кажи, або геть забирайся»? А що, можу й забратися.

Козак одвернувся. Матерi його чорт, скаже – так скаже, не скаже – ну й бiс iз ним.