Покохати відьму

…Я ж, як узяв меч правою рукою, а лiвою допомiг iй вилiзти з паланкiна, так i не вiдпустив ii руку: якщо цей «свiй» все-таки стрельне – встигну штовхнути ii в сторону. Ну й взагалi приемно. Ми, до речi, на маленькому островi. Це менi зрозумiло, хоч i бачу тiльки один його берег. І вода, що навколо острова, – людьми пущена, це я теж чую. Острiвець весь скелястий, тiльки скелi цi людьми з каменiв складенi. У кожнiй скелi печерка маленька…

Панi. Острiв – з гротами, мiсце для розваг аристократii. Озеро та скелi справдi штучнi.

Але тодi я й гадки не мала, що Хайнi все це вiдчувае: читати думки можна тiльки прицiльно.

…З берегом острiв з'еднуе горбатий мiсток. Вона вiдiслала слуг наших…

Панi. Наших? А до чого тут ти?!

…Вони пiшли до будинку, що виднiвся за деревами. І майже вiдразу на мiст внесли паланкiн, оточений цiлим загоном. Так, обличчя ж нам знайомi.

Справдi – вилiз наш суддя королiвськоi кровi. Панi присiла, вiн узяв ii пiд руку, i вони пiшли в глиб острова. «Залишайся на мiсцi i спостерiгай за мостом».

Хай буде по-твоему. Тiльки… Тiльки кепсько менi стало.

Хлопцi-охоронцi справу знають: один став на мосту з мечем наголо, iншi пiшли по берегу, ще один якраз проти мене влаштувався й очей не спускае – той самий, з рабським нашийником. Цiкаво, вiн насправдi раб, або ж як, про людське око? Так чи як, а при ножах, але ховае iх. У халявах та в рукавах. Молодший за мене, але мiцний хлопець, – маю на увазi, духом мiцний. В очах бачу – такого краще в друзях тримати.

Тiльки я хлопчину розглядав упiвока – другим, як Панi звелiла, стежу за мостом…

Коли це дивлюсь, а стрiлок на деревi заволав несамовито, i на мiст влетiв чистоi води рогатий демон. На ньому був пластинчастий обладунок без шолома. І нiякоi зброi.

Панi. Зрозумiло, що це була тварина з плотi та кровi, але явище було приголомшливим навiть для мене. Або тим бiльше для мене. Хоча, звичайно, важко визначити, хто бiльше ошелешений: той, хто вважае, що з'явилася нечиста сила, чи обiзнаний, що перед ним iстота з iншого свiту?! Я гарячково намагалася зрозумiти, що все це значить – i нi одне розумне пояснення не приходило в голову.

…Демон ударом кулака в обличчя змахнув з мосту вартового – той i не захищався. Найближчий до мiсця подiй боець, замiсть того щоб стати до бою, на колiна впав i обличчя руками закрив. Хлопчина з нашийником побiлiв, як наче снiг.

Панi. Хоч би хто влаштував цю веремiю, вiн розважив точно: отерськi горяни дуже забобоннi.