Покохати відьму

…Я меч схопив у зуби, стрибнув, ухопився за гiлку й пiдтягся на деревi. У головi одне билося: раз вiн надiв панцир, значить, його можна вбити. Я чекав, що демон спробуе зняти мене з дерева, але вiн i не зважив.

Панi. Це все-таки не розумна iстота. Так, на кшталт нашого собаки.

…Хлопець-раб кинувся на рогатого зi своiми ножами – пересилив усе ж таки свiй страх, але демон зустрiв його страшним ударом у живiт, i це вирiшило справу, бо рогач на мить зупинився. Не знаю, чи влучив би я в нього пiд час руху – може, так, може, нi.

Але в зупиненого поцiлив: стрибнув i дав обома ногами в потилицю, так що на землю звалив, – лати аж загримiли.

На ноги я першим схопився, – все-таки оглушив його трохи. Пряжки, на якi застiбаеться обладунок, були ззаду, i латнi рукавички (такою стукнеш – i булави не треба, – ось чому вiн без iншоi зброi) зав'язанi – йому хтось допомагав одягатися. Рубати ж голову неможливо: роги зросталися бiля основи – шолом просто не потрiбен.

І я рубонув по середнiй застiбцi лат. Бив, утiм, що було сил – надiявся, що прошибу. Ех, сюди б сокиру та двома руками!

Клинок не зламався – вiн вилетiв iз рукiв'я. Демон пiдводився, опираючись на землю руками. Як i слiд було сподiватись, пластини панцира заходили одна на iншу, лежали нахлистом. Але я перерубав пряжку, верхня пластина вiд удару прогнулася, i розiйшовся обладунок. Зовсiм трохи, але менi вистачило – всадив з розвороту в цю щiлину Приятелiв кинджал.

Я бачив, звичайно, що рогатий б'е лiктем, може, навiть устигав ухилитись, але тодi не встиг сам ударити. Так що отримали обидва, тiльки рогатий випростався й заревiв, а я полетiв стрiмголов i навiть ойкнути не мiг.

Боги та демони, як ревла та звiрюка! Саме в цю мить я зрозумiв – не подумав, думати нiколи було, а зрозумiв: це все-таки звiр, а не гад. Хоча чимось на ящера скидаеться, але не тiеi породи.

Перекладач.

Тобто ссавець, а не рептилiя.

Вiн ревiв, i з пащi юшила кривава пiна: я влучив у легеню – не жилець рогань, але до мене ще мiг добратися! Двое мене врятували: стрiлок на деревi та Хазяйка. Арбалетник упорався з переляком, вистрiлив, поцiливши звiровi в руку. Але не те важливо, куди влучив, а те, що монстр став крутити головою: не зрозумiе, хто це його й звiдки. А я штовхаюся ногами й повзу вбiк, – немае сил устати.