Кривавими слідами

Гарне волосся спадае аж до пояса, дорогий макiяж, одяг та аксесуари. Молода розкiшна жiнка. Дiйсно, можна закохатися. Знати б, то iй адвокатська робота дозволяе все це мати чи грошi набагато старшого за неi iноземного бойфренда? «Певно, i те, й iнше», – резюмував для себе полiцейський. Вiн уже встиг роздивитися фотографii померлого. Так, гарний чоловiк. Але ж старший за неi аж на дев’ятнадцять рокiв. Один раз удiвець, один раз майже розлучений. П’ятирiчна донька живе з ним, новонароджений син – iз колишньою. Нiчогенький такий собi набiр для молодоi жiнки.

«Нi, мала, ти його точно не кохала, – зробив висновок слiдчий. – Що хочеш менi можеш тут розповiдати. Я все бачу на твоему обличчi».

– Чому ви вирiшили приiхати до нього сьогоднi вранцi?

– А що тут такого? Ми ж зустрiчалися.

– Ви домовлялися про зустрiч? – проiгнорував запитання слiдчий. Натомiсть непомiтно кинув погляд на годинник, що висiв на стiнi навпроти: «Зовсiм скоро», – подумалося.

– Н-нi… Просто в мене були деякi документи iз суду в його справi.

Тож… А взагалi… менi не потрiбен був привiд, аби сьогоднi приiжджати. Я завжди могла завiтати просто так, – iз гордовитим викликом проказала Вiталiна.

– Щось важливе в тих документах? – не вiдступав слiдчий.

– Не сказати, що аж надто. Даруйте, я не маю права розголошувати: адвокатська таемниця.

– У вас адвокатська таемниця, а в нас тут навмисне вбивство, – грiзно зауважив Єгор.

– Навмисне? – очi розширилися вiд здивування.

– То що в тих документах?

– Нiчого особливого, – збрехала Волошко.

 – Інформацiя про те, на коли призначили наступне слухання. Бачте, суддя захворiв…

«Не можна так очевидно брехати! – вiдразу дорiкнула собi за необачнiсть, адже бовкнула перше, що спало на думку. – Йому раз плюнути перевiрити!»

– Тож слухання перенесли на невизначений термiн.

Слiдчий спокiйно щось занотував у телефон. Волошко облизала пересохлi вiд хвилювання губи, не вiдводячи погляду вiд смартфону копа: жодного шансу пiдгледiти, що вiн там друкуе.

Скляр прекрасно розумiв: Волошко хоч i намагаеться тримати себе в руках, однак вiн iй дошкуляе своiми запитаннями.

Поряд з останньою нотаткою поставив позначку: БРЕШЕ!!! ПЕРЕВІРИТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО СУДДЮ!!!

– Ми переглянули телефон убитого: вiд вас було кiлька дзвiнкiв до жертви, але жодного разу вiн так i не вiдповiв, – продовжив розпитувати, нiби нiчого й не сталося. Перед очима знову постав Ромка. Точнiше, мертве обличчя колеги. Так, нiби вiн i справдi був у момент смертi з ним.