Кривавими слідами

Єгор вiдiгнав вiд себе образ.

– Як вiн мiг вiдповiсти, якщо його вбили? – iз подивом запитала Вiталiна, несподiвано спiймавши на собi погляд помiчника слiдчого. Багато часу молодiй жiнцi не знадобилося, аби зрозумiти, що за нею непомiтно спостерiгае ще i вiн. «Потрiбно бути обачнiшою».

Скляр посмiхнувся:

– Ну, вчора вдень вiн був живий.

– Звiдки я можу знати, чому вiн не вiдповiдав? Зайнятий був. Можливо, порядкував у кав’ярнi. Коли вiн займаеться справами, для нього нiчого i нiкого не iснуе. Навiть доньки.

Єгор звузив очi: «Ти ж щойно казала, що дiти для нього – найголовнiше».

– Справи в кав’ярнях iшли добре? – приеднався до розмови Тарас.

– А хiба ви не чули про його кав’ярнi? Гадаю, кожен рiвнянин був у котрiйсь iз них хоча б раз. Вони дуже популярнi. Хiба багато в Рiвному чи навiть в Украiнi справжнiх iталiйських кав’ярень?

Із цим полiцейськi не могли не погодитися. Навiть Єгор, який жив у цьому мiстi зовсiм мало часу, i той уже встиг побувати там. І справдi обслуговування чудове, кава – ще краща.

– Яким майном володiв убитий? – поцiкавився Тарас.

Вiталiна знизала плечима:

– Бiзнес у Рiвному, будинок i так само бiзнес в Італii. Теж кав’ярнi. Тiльки там у нього iх три. Це все.

– Ви часом не сварилися? – запитання Скляра ставали все бiльш неприемними. Чого не можна було сказати про його усмiшку: така ж безпосередня i, здаеться, невинна. Немов вiн розпитуе не про вбивство, а про вчорашне кавування в колi друзiв.

– Нi, у нас були хорошi стосунки, – голос дiвчини здригнувся, вона опустила голову i мало не розплакалася.

– Перепрошую, я не хотiв вас засмутити. – «Бреше, сучка», – Єгор позирнув на свого напарника: вони чудово зрозумiли один одного.

– Усе гаразд, – вiдповiла молода жiнка, акуратно витираючи очi, аби не пошкодити макiяж.

– Ви маете пiдозри з приводу того, хто мiг убити пана Вiтторiно?

– Жодних уявлень. На жаль.

– Можливо, вiн iз кимось ворогував? – спробував наштовхнути на думку Скляр.

– Хтось йому погрожував? Це могли бути на вигляд зовсiм невиннi погрози, – пiдказав Тарас.

– Н-нi. Нiчого такого менi не вiдомо. Єдина людина, iз ким вiн мав поганi взаемини, це його дружина. Найперше – через сина, якого вона йому забороняла бачити.

– Чому вони розiйшлися? Це панi Вiтторiно подала на розлучення? – поцiкавився Скляр.

– Так, вона. Чому розiрвали шлюб? Не знаю. Мабуть, не зiйшлися характерами.

Єгор на хвильку замовк.