Кривавими слідами

– Де ж тодi подiлася коханка? – не вiдступала патрульна.

Єгор, хоч i дратувався через втручання Власти, але не мiг не зазначити для себе, що питання патрульноi влучнi. Вiн повернув голову до пiдозрюваноi, аби встигнути помiтити ii реакцiю. Подумки проклинав обох жiнок, якi фiгурували в новiй справi: що Вiталiна, що Ілона – обидвi мають мiцнi нерви. «Їх важко буде розкусити. Однак… Ілона виглядае значно спокiйнiшою. А шкода… У неi е реальний мотив. А от у Вiталiни… Вiталiна Волошко, поза сумнiвом, щось приховуе.

І справа набувае зовсiм нового повороту. Вiталiна Волошко збрехала про стосунки з жертвою. Збре-ха-ла. Отже, саме тому i нервувала, що мусила брехати. А це наштовхуе на глибшi пiдозри».

– Не знаю i не хочу знати, – з огидою вiдповiла Ілона, усiм своiм виглядом показуючи, що на дану тему говорити далi не хоче.

Подумки Єгор укотре замилувався: жiнка, яка знае собi цiну. Знов уважно роздивився ii. Жодних «понтiв» у зовнiшностi й одязi. Убрання дороге i вишукане, у той же час просте.

На вiдмiну вiд Волошко в Ілони е самоповага. Упевненiсть у собi. У Вiталiни – надмiрна самовпевненiсть. Такi люди, як Ілона Вiтторiно, не можуть не викликати захоплення.

– Я зрозумiв вас, панi Ілоно. – Скляр занотував щось собi в телефон.

У свою чергу, Тарас теж щось записував, щоправда, у паперовий нотатник.

– То ваш брат не припинив спiлкуватися iз загиблим, я так розумiю? – уточнив Тарас.

– Припинив. Вiдразу ж, як дiзнався, що Марко менi зраджуе. Вони навiть сварилися через це.

– Сварилися?

– Ну, не зараз, – усмiхнулася. – Давно. Ще як тiльки вiдбувся розрив. Так би мовити, висловив моему чоловiковi все, що думае з приводу його ставлення до мене.

– Вони бачилися хоч iнколи? – запитання поставила знову Власта.

– Менi принаймнi про це невiдомо. Думаю, що нi. Переконана, Руслан би менi сказав.

– Може, вiн не хотiв вам про це розповiдати, – припустив Тарас.

– Не думаю… Ви когось iз нас пiдозрюете, чи що? – несподiвано спало на думку Ілонi.

– Така наша робота, – вiдповiв Тарас.

– У вас е мотив, – зауважив Єгор спокiйно. Вiн незворушно глянув на неi й усмiхнувся. Без злостi чи зверхностi. Нiхто б не здогадався, що саме в цей момент вiн напружено чекае на реакцiю та вiдповiдь пiдозрюваноi.

Власта i Валентин з iнтересом спостерiгали: цi слiдчi працюють iз напором.

– І який же? – у голосi Ілони прозвучав мало не виклик.

– Ви ще не розлучилися, – почав виважено Скляр пiсля недовгоi паузи.