Кривавими слідами

Інтонацiя нiтрохи не видала в ньому нетерплячостi та хвилювання. Хоч час нещадно спливав. «Першi двадцять чотири години. Першi двадцять чотири. Найбiльш критичнi й найбiльш важливi в будь-якому розслiдуваннi. Саме вiд того, як просунемося зараз, залежатиме результат», – немов мантру, повторював подумки Скляр слова, якi ще на перших заняттях в унiверситетi втовкмачував викладач.

– І що з того?

– А те, що все майно вашого чоловiка переходить вам. А це чималенько. Будинок та бiзнес в Італii i бiзнес у Рiвному. Теж доволi прибутковий.

Чи я помиляюся? – тепер у його голосi прозвучали нотки недовiри до жiнки як до свiдка. Із ii реакцii зрозумiв, що цi слова справили потрiбний ефект: Ілона Вiтторiно не чекала саме вiд нього «наiзду». Бо вiн здався iй людиною, якоi можна не боятися.

– Не помиляетеся, – теж витримавши паузу, погодилася жiнка.

«Ну що, спантеличив я тебе? Вивiв iз себе?» – запитував подумки Єгор, хоч навiть i на хвильку не переставав милуватися цiею особою.

Тарас непомiтно потер долонi: незважаючи на те, що працював iз новеньким усього три тижнi, уже чудово розумiв методи, якими той користуеться: безмежна ввiчливiсть, усмiшка, врiвноваженiсть i… намагання вибити пiдозрюваного з колii, розiзливши його.

У найнесподiванiший для того момент. Щоб той схибив. А пiдозрюванi в нього – усi фiгуранти справи. Аж допоки не знайде справжнього злочинця i не переконаеться в його винi. Єгор i в життi доволi рiзкий, тож роздратувати когось для нього не складае особливих зусиль.

Так, питання Скляра, хоч i цiлком логiчне, а виявилося неочiкуваним для жiнки.

Спершу Єгор поставився до неi прихильно, а тепер такий випад. Кинув погляд на патрульних. Цi «зеленi» зачаровано слухали. «Ну що ж, дивiться, як працюють професiонали».

– Майно переходить менi, Крiстiнi та моему синовi, – додала Ілона. – Проте це не означае, що вбила я. Не забувайте, мене навiть не було в мiстi, коли все сталося. Зi мною в маршрутцi iхало багато людей. Майже була повна. У вас е змога переконатися. Приiхала пiд ранок.

– Звiсно, ми це зробимо, – пообiцяв Тарас.

– Чому ви не скористалися своею автiвкою? – знову Власта втрутилася в розмову.

– Не зрозумiла, перепрошую, – Ілона озирнулася до патрульноi.

– Ви маете свою машину, однак до Киева поiхали маршруткою, – пояснила жiнка-коп.

Валентин зиркнув на колегу: вона геть захопилася цiею справою.

– Дорога неблизька, менi не хотiлося самiй кермувати. Не в таку погоду, як зараз, – Ілона кивнула в бiк вiкна.