Кривавими слідами

Надворi вкотре за зиму танув снiг. Уночi, як правило, усе замерзало. Удень починалася вiдлига.

«Гм… А ця жiнка доволi розумна», – Єгор покосився на Власту. На мить iхнi очi зустрiлися. «І вона мене терпiти не може». Цей факт його добряче повеселив. Вiн розумiв, що по службi вищий за неi i завжди так буде. «Нехай собi ненавидить».

У цей же час Ілона роздивлялася обох полiцейських. Якби Єгор ранiше не представився, думала б, що головний не вiн. Якийсь надто худий та жилавий. Геть не схожий на полiцейського. «Вони зiбралися всi тут, щоб вiдразу мене заарештувати? Але ж у них немае нiчого проти мене.

– У вас ще е запитання? Можу я вже пiти до Крiстiни?

– Опишiть характер вашого чоловiка, панi Ілоно, – попрохав Скляр.

– Характер?

– Так, яким вiн був? Якi звички мав?

Єгор любив складати портрет не лише пiдозрюваних, а й жертви. Часто це допомагало. А головне – характеризуючи когось, ми можемо випадково видати свое справжне ставлення до того, про кого розповiдаемо.

– Веселим. Узагалi-то приязним.

– Запальним? – пiдказав Скляр нiби мiж iншим.

– Прошу?

– Чув, iталiйцi мають запальний темперамент. Ну там, настрiй нi з того нi з сього змiнюеться чи дратуються з будь-якоi причини.

– Бувало в нього подiбне, – вiдповiла Ілона, очевидно, щось пригадуючи. – Але я б сказала, що вiн просто емоцiйний. А от Крiстiна, на диво, спокiйна. Нiби його протилежнiсть. Не знаю, може, ще все змiниться, – зiтхнула.

– У яких стосунках ви були з Вiталiною Волошко? – запитав Єгор.

– А як ви самi думаете? – вiдповiла дружина Марко Вiтторiно. В очах промайнула сердитiсть. Та бiльше не через слiдчого, як через згадку про суперницю.

– Отже, не у вельми хороших, – констатував Єгор, хоч, звiсно, вiдповiдь i сам уже отримав зовсiм недавно. – Чи були вороги у вашого чоловiка?

– Нiколи не чула про таке.

– А Артем Бойко?

– Артем? – здивувалася Ілона.

– Нам вiдомо, що в них був конфлiкт, – пояснив Єгор.

– Нiчого про це не знаю, даруйте, – розвела руками пiдозрювана номер два.

– Можливо, маете якiсь думки з приводу того, хто мiг убити вашого чоловiка?

– На жаль, нi, – знову не порадувала Ілона Вiтторiно.

Єгор i Тарас перезирнулися: запитання вичерпалися.

– Чи не хотiли б ви нам щось повiдомити ще? Ну, якусь важливу, на ваш погляд, iнформацiю.