Кривавими слідами

Скляр промовчав: «Ти навiть не уявляеш, iз якими вивертами зустрiчалися менi вбивцi!» Натомiсть зауважив:

– Звiдки ви знаете, що його застрелили? Я нiчого вам про це не казав, – очi в слiдчого загорiлися: упiймав на брехнi.

– Усi знають, що його застрелили. В Інтернетi вже давно про це написали.

Скляр спохмурнiв. Як же вiн забув! У мережi справдi весь день це обговорюють. Полiцiя ще не коментувала, що сталося. Проте люди не слiпi. Сусiди i перехожi, якi стовбичили бiля будинку вбитого. Хтось iз них, без сумнiву, запустив iнформацiю в мережу.

Та що там! Певно, усi, хто сьогоднi проходив повз будинок жертви, вiдразу кинулися до своiх гаджетiв, щоб викласти пост на Фейсбук чи в Інстаграм.

Роздивився Ковальчука. Той не знiтився. Зовсiм не хвилюеться. В очах з’явився глузливий вогник. «Вiн не любить полiцiю», – здогадався Скляр. Коп зрозумiв, що перед ним саме той, хто полiцейських зневажливо називае «ментами» та «мусорами». Слiдчий вирiшив проiгнорувати це. Найголовнiше зараз – чи можна вважати його пiдозрюваним? У Єгора, нарештi, з’явився хоч хтось, хто не мае алiбi.

Але ж Сергiй не мае i мотиву. Чи мае?

– Ви кажете, ваша дiвчина вчора приходила до вас, приносила лiки, – почав Скляр. Йому знадобилася мить, аби помiтити, як напружився Ковальчук. – Менi потрiбно з нею поспiлкуватися.

– Навiщо? – облизав пересохлi губи адмiнiстратор.

«Наслiдок температури? Чи несподiваного хвилювання?» – зацiкавився слiдчий i нахилився трiшки вперед. Вiн знав, що цей рух не втече вiд людини, яка боiться бути розкритою: вiн видасться iй пiдозрiлим.

Тож Єгор не змiг позбавити себе задоволення таким чином подражнити чоловiка i вибити з колii. Скляр вiдчув важке дихання Ковальчука. На лобi в того виступив пiт.

– Ви змокрiли, – спокiйно зауважив полiцейський.

Ковальчук витер краплi з чола, криво усмiхнувся:

– Певно, температура пiдiймаеться, – прохрипiв, ледь стримуючи кашель.

«Скорiше, не температура, а твоя знервованiсть. Бо я надибав слабке мiсце».

– Не переймайтеся.

Я вас нi в чому не звинувачую. Проста формальнiсть. Ми всiх так перевiряемо, – заспокоiв коп свого нового пiдозрюваного. Інколи йому здавалося, що вiн кiт, який умисне заганяе мишу в пастку. Вiн робив так iз кожним. Завжди. І щоразу вiдчував свою перевагу. Бо той, хто винний у злочинi, мае понести покарання.

– Я скажу iй, щоб вона вас набрала, – пообiцяв Ковальчук. – А зараз прошу вибачення, якщо запитань бiльше нема, то я хотiв би вiдпочити.