Кривавими слідами

Менi дуже важко з вами зараз розмовляти.

– Ви менi просто скиньте ii контакти на вайбер, – Скляр затамував подих: цей чоловiк не може надати алiбi. Слiдчий iз нетерпiнням чекав подальших дiй Ковальчука.

– У мене зараз розряджений мобiльний, – чоловiк дiстав iз кишенi телефон i простягнув копу. – Я поставлю його заряджатися i, як тiльки вiн запрацюе, вiдразу скину iнформацiю.

Скляр кинув погляд на темний екран: i справдi не працюе. Ну або ж його навмисне вимкнули перед тим, як вiн прийшов. Вiн би залюбки спробував його увiмкнути: якщо гаджет не розряджений, то мае вийти.

Проте без спецiального дозволу полiцiя не мае права перевiряти особистi речi громадян. Єгор стиснув iз досади губи. Неохоче повернув Ковальчуку айфон:

– Щойно матимете змогу, вiдразу надайте iнформацiю. Можна? – указав Єгор на чеки, що валялися на диванi.

Ковальчук не зрозумiв навiщо, але не заперечив. Скляр дiстав ручку, порився в папiрцях, вибрав якийсь i нашкрябав на ньому свiй телефон.

– Ось, на цей номер. Скиньте на вайбер ii данi.

* * *

Понедiлок, 21 сiчня 2019 року. 18:20

Зовсiм звечорiло. Скляр терпiти не мiг зими. Холод, сирiсть i темрява. Єгор подумав про те, чи не випити йому знову кави, та лише вiд думки про цей напiй у шлунку заболiло. Варто було б щось поiсти.

Тiльки що вiддзвонився Тарас i повiдомив гарну новину: удалося знайти армовану стрiчку, iдентичну тiй, яка виявлена на частинах глушника. Тож тепер слiдчий iхав до «Епiцентру». Саме там вiдбувся продаж. І саме там чекали на нього колеги.

Звiсно, торговi точки мiста та близьких до нього територiй ще будуть перевiряти, проте наразi це единий магазин, де напередоднi вбивства встановлено факт реалiзацii розшукуваноi стрiчки.

Скляр приiхав саме вчасно, аби разом iз колегами подивитися вiдео, узяте з камер спостереження. Власта з Валентином теж i досi брали участь у розслiдуваннi. «А я думав, Тарик давно iх вiдпустив», – здивувався Скляр. Його колеги, як i вiн, виглядали стомлено. «Їм теж не пощастило сьогоднi з обiдом».

Хоч iз Тарасом слiдак працював недовго, проте вже встиг зрозумiти, що вони з ним у роботi схожi: будуть рити, поки не знайдуть. І нi про який вiдпочинок навiть не може бути мови. Хiба вже ввечерi пiти додому поспати. Тiльки от за характерами все-таки рiзнi.

Єгор подумав, яку смачну вечерю приготуе Таня, його дiвчина. Вiдтак згадав, що вона сьогоднi допiзна на роботi. «Та що ж за день такий!»

Невдоволено ковзнув поглядом по патрульних.