Кубик Рубіка

Щойно потяг рушив, запрацював кондицiонер, проте слiдчий i досi потерпав вiд задухи.

Вкотре вiдтягнув горловину вiд шиi, надаючи можливiсть повiтрю потрапити пiд одяг. Приречено спостерiгав, як подружжя навпроти (обое рокiв сорок iз лишком) викладали на стiл помiдори, хлiб, ковбасу i сир. У купе засмердiло iжею, Скляр скривився. Жiнка жваво робила канапки, не помiчаючи повних зневаги очей слiдчого.

«Б**дь! Недавно тiльки виiхали! Невже не можна повечеряти вдома, аби не смердiти тут?» Не втримавшись, Єгор вiдчинив купе.

Та на краще нiчого не змiнилося: свiжого повiтря не додалося.

Як на зло, Скляр прорахувався й, купляючи квиток, обрав верхню полицю. Поки нiхто не планував спати, тож вiн спокiйно сидiв знизу. Ще однiею його сусiдкою виявилася дiвчина рокiв двадцяти з лишком, яка вже встигла перевдягнутися у вбиральнi й тепер сидiла у футболцi та шортах, абсолютно не переймаючись своiми неголеними ногами, вiдсутнiстю елементарного манiкюру та педикюру та нечесаним волоссям, абияк зiбраним розтягнутою старезною резинкою.

Скляр спробував зосередитися на книзi Марка Гудмана «Злочини майбутнього»[3 - Марк Гудман «Злочини майбутнього» – Автор працi – провiдний свiтовий спецiалiст у галузi глобальноi безпеки. У книзi розповiдае про злочини, якi загрожують свiтовi у результатi поширення iнтернету та гаджетiв.], перед цим завбачливо увiткнувши до вух навушники й увiмкнувши на максимальну гучнiсть музику в мобiльному. Перша частина книги йому видалася нудною: нiчого особливо нового вiн не дiзнався.

Проте друга неабияк захопила.

Читання допомагало заспокоiтися. Єгор терпiти не мiг рiзноманiтнi вiдрядження, тому страшенно нервував. Колишня наречена, Таня, часто ображалася: Скляр нiколи не любив покидати кордони власного мiста навiть задля вiдпочинку. А кафе та ресторани вiдвiдувалися завжди однi й тi ж. Вiн би нiколи не поiхав до Харкова, якби не зацiкавився навчанням вiд канадських колег. Перший тиждень Єгор пропустив, оскiльки той призначався бiльше для слiдчих-початкiвцiв.

Наступнi ж два обiцяли бути для нього цiкавими. Ще один плюс поiздки: Леонiд Бовтун, колишнiй однокурсник. Один iз небагатьох у цьому свiтi, з ким Єгор залюбки пiдтримував дружнi стосунки.

З мiнусiв: до колишньоi столицi Украiни з’iжджалося чимало колег з усiеi краiни. Ну i Харкiв йому нiколи не подобався: сiре радянське мiсто.

«Що за… Б**дь!»

Єгор вiдiрвався вiд електронноi книги й зрозумiв, що власний нiс не пiдвiв: то справдi нарiзали цибулю.