Кубик Рубіка

Якась неприемна аура, чи що? Вона нiколи не почувала себе комфортно в будинках з iсторiею. Нi, не тому, що вiрить у привидiв, якраз навпаки. Проте в цьому мiсцi хтось довгий час мешкав, переживав найрiзноманiтнiшi подii свого життя i, з великою iмовiрнiстю, колись хтось тут помер. А якщо саме тому цей будинок i вирiшили продати?

Прихiд сюди Дарiя Миколаiвна вiдтягувала стiльки, скiльки могла. Якщо точнiше – майже два мiсяцi. Чоловiк купив будинок i поiхав до Киева залагоджувати iншi справи. Але скоро повернеться.

Вона ж пообiцяла за його вiдсутностi роздивитися й подумати про ремонт та дизайн. Сам вiн таким займатися не любив, а Дарiя навпаки – двадцять рокiв пропрацювала дизайнером i вважалася однiею з кращих у мiстi. Тож кому, як не iй?

Час нарештi роздивитися нову власнiсть.

Повз пройшов молодий хлопець, iз цiкавiстю зиркнувши на нову господиню. Наскiльки було вiдомо Дарii, примiщення довгий час стояло без господарiв саме через надто високу цiну. Жiнка провела незнайомця поглядом, ще раз роздивилася порожню вулицю: кiлька житлових будинкiв у занедбаному станi, зо два в повнiстю розваленому.

І це попри те, що територiя майже в центрi. Пошукала поглядом кота: мов крiзь землю провалився.

«Надо было хоть детей с собой взять», – несподiвано спало надумку. Але тi солодко вiдсипалися пiсля тижня ранкових унiверситетських занять, тож насправдi вона б нiколи не наважилася iх будити.

Скрипнули ворота, i Дарiя зайшла на територiю. Увесь iнший свiт вiдразу залишився позаду: тут панувала неприродна тиша.

Рiзкий вiтер жбурнув в обличчя пил i рано опале листя. Прочистивши очi й вiдкашлявшись, знову роздивилася. Порожньо. Вночi iй погано спалося, та тiльки зараз вона усвiдомила: причина – небажання йти сюди. Знову серйозно подумалося, що варто було почекати, поки прокинуться дiти. Тим паче, вони хотiли пiти.

Асфальт на подвiр’i геть не пасував до старовинного будинку. Хiба тим, що теж давнiй i побитий. Зовсiм поряд почувся шум, i вона рiзко зупинилася.

Горобець на деревi. І ще один. Птахи кiлька разiв цвiрiнькнули й полетiли. Цi живi створiння зовсiм не пасували мертвiй тишi та якiйсь моторошнiй атмосферi.

«И заросли эти нужно будет посрезать», – зазначила подумки.

Ще раз уважно роздивилася довкола, загорнулася сильнiше в пальтечко (вiтер сьогоднi холодний, як нiколи) й рiшуче попрямувала до входу. Ключ у замку знехотя повернувся, i вже за мить вона нарештi потрапила в нову оселю.