Кубик Рубіка

До цього вона бувала тут лише раз, коли вперше приiхала з чоловiком на оглядини. Рiелторка розповiдала, коли був побудований будинок, проте Дарiя пропустила цю iнформацiю повз вуха. Яка рiзниця? Збудували давно – зрозумiло як Божий день. Дарiя не належала до людей, яким таке цiкаво. Найбiльше ii хвилювало те, скiльки чоловiк вклав у цю розвалюху. І скiльки iм ще доведеться вкласти в ремонт.

У будинку пахло сирiстю та пилом. А ще тут аж нiяк не було теплiше. Побитi вiкна створювали сильний протяг, тож холод у примiщеннi вiдчувався навiть сильнiше.

І попри «провiтрювання» запах однаково був не з найкращих. На пiдлозi виявилося чимало смiття, серед якого навiть битий посуд. «Певно, його розбили, коли переiжджали. А пiзнiше нiхто навiть не потурбувався, аби прибрати».

Увiмкнула свiтло. Воно вiдразу розлилося по усьому примiщеннi, тьмяне, тому не дуже корисне. Роззираючись, проминула широкий темний коридор, який привiв ii до величезноi вiтальнi. Праворуч зауважила сходи на другий поверх.

«Всё по очереди», – наказала собi, роздивляючись вiтальню.

На деяких вiкнах досi лишалися старi завiси, iншi були без них, i саме завдяки ним до помешкання проникало блiде ранкове свiтло. Тут i досi лишалися меблi вiд попереднiх господарiв, вкритi бiлими простирадлами.

«Всё в мусор», – швидко вирiшила, скривившись.

Дарiя Миколаiвна пройшла повз них, роздивляючись. Кiлька разiв випадково наступила на бите скло, подумки вилаялася.

З-пiд простирадл визирали нiжки стiльцiв та столiв.

Їi погляд зупинився на величезнiй софi, теж дбайливо захованiй пiд старим сукном. Скiльки рокiв цим меблям?

Пiднявся вiтер, немилосердно вивертаючи старi запиленi завiси на битих вiкнах. Дарiя Миколаiвна злякалася, але швидко примусила себе опам’ятатися й зосередитися на примiщеннi.

Вiд побаченого серце знову стислося, i вона вкотре подумки вилаяла чоловiка за його любов до антикварiату.

– Что за…

Жiнка рiшучим кроком обiйшла диван, прямуючи до стiни, поряд з якою з-пiд простирадла визирало величезне дзеркало.

Вона нiколи не бачила, щоб дзеркало ховали за чорною тканиною. Пiд ногою вкотре хряснуло смiття, та цього разу вона навiть не звернула увагу.

– Странные люди здесь жили, – з вiдразою роздивившись дзеркало, жiнка знову роззирнулася.

Тепер вона точно знала, яким стане ii перший крок: викликати вантажникiв, аби прибрати всi зайвi речi з цього будинку. Якщо точнiше – викинути все.