Кубик Рубіка

«Держи себя в руках, иначе она заметит. А если заметит, нужно будет и ее грохнуть», – заспокоював i водночас давав собi настанову.

– Да плохо стало, но уже попустило, – якомога безтурботнiше вiдмахнувся.

– А почему скорую не вызвал, если плохо стало? А вдруг не полегчало бы. Что бы было? Что ты здесь вообще делаешь? – озирнулася, i вкотре iй стало моторошно в цьому мiсцi. – Домой-то далеко отсюда? – поцiкавилася жiнка.

Хлопець, що подзвонив ii синовi серед ночi й прохав термiново прийти, переминався з ноги на ногу – це допомагало йому почуватися спокiйнiше.

Погляд ковзнув на кущi за спиною непроханоi гостi, i вiн iз жахом усвiдомив, що звiдти стирчить нога. «Если она оглянется…»

Перед тим, як комусь телефонувати, вбивця завбачливо перевдягнувся в заздалегiдь приготований одяг, а закривавлений разом iз битою заховав поряд iз тiлом. На територii покинутого складу було темно, хоч око стрель. Скупе свiтло потрапляло вiд будинкiв та лiхтарiв на головнiй вулицi далеко звiдси. Таким чином ти бачив достатньо, аби не навернутися в темрявi, але й не настiльки добре, щоб помiтити слiди кровi на землi та труп.

– Совсем близко. Уже вот-вот родители домой придут, – збрехав.

Вiн ненавидiв ii усiма фiбрами душi, проте невимушено усмiхався. «Блин, чувак, ты не мог без нее прийти? Ты чё, маленький ребенок, что ли?»

Жiнка горнулася в куртку, вночi сирiсть та крижаний вiтер особливо вiдчувалися. Їi чотирнадцятирiчний син, Роман, мовчки стояв поряд. Його старшому приятелевi вона нiколи не довiряла й пiдозрювала, що той вживае наркотики.

Тiльки от нiяк не вдавалося заборонити синовi з ним спiлкуватися. Побачивши, що малий кудись зiбрався посеред ночi, поспiшила за ним.

Ромка виявився другим, кому вбивця подзвонив сьогоднi. Телефоном вiн збрехав, що почуваеться зле, i прохав про допомогу. Раптом чийсь мобiльний прослуховують «мусора»? Усi його приятелi наркомани й уже давно вiдомi в полiцii. Перший хлопець приiхав, та, дiзнавшись справжню причину, вiдмовився брати в цьому участь.

Врештi-решт вбивцi вдалося вiдвести малого вбiк, так би мовити, «на мужской разговор». Розмовляючи, хлопець не втрачав його матiр iз поля зору, аби вчасно побачити, якщо вона раптом помiтить тiло.

Жiнка тупцяла на мiсцi: намагалася зiгрiтися. Нудьгуючи, роздивилася напiврозвалену непоказну будiвлю колишнього складу й подивувалася, наскiльки тут темно. Стенула плечима й взялася роздивлятися прилеглу територiю.