Кубик Рубіка

– Вона мала намiр зустрiтися з друзями, але так i не з’явилася, – продовжувала розповiдати замiсть батька дiвчина.

Єгор похитав головою, щоб показати, що слухае. Тим часом iз цiкавiстю роздивлявся дiвчину. Такоi красивоi вiн ще нiколи не бачив. Невисокого зросту, дуже мiнiатюрна, з сiрими, як у батька, очима. Трiшки лукавими, але водночас сумними.

– У неi були вороги? Чи в ii чоловiка? – поцiкавився Скляр пiсля паузи.

Вiн раптом збагнув, що «завис», роздивляючись дiвчину. Через це несподiвано для себе почервонiв.

Як на зло, на блiдому обличчi Скляра рум’янець завжди добре видно.

Анна усмiхнулася, помiтивши увагу Єгора. «Чортеня», – швидко здогадався Скляр.

І сам не втримався й усмiхнувся. Проте лише подумки.

– Нi в неi, нi в мого сина ворогiв не було, – цього разу Георгiй завадив донцi вiдповiсти.

Скляр уважно подивився на дiвчину. Нi, вона не бажае заперечити.

– Ви впевненi? – про всяк випадок уточнив.

– На жаль, так. Ми самi вже неодноразово про це думали, – м’яким голосом промовила Анна.

Тепер ii обличчя знову серйозне.

Красивi сiрi очi.

Скляр вкотре примусив себе вiдiрвати погляд вiд Анни Альтман. Вiдтак величезними зусиллями волi знову зосередився на роботi. «Скидаеться на те, що кажуть правду», – Єгор «просканував» спiвбесiдникiв. Переживання видавалися справжнiми, як i свiдчення. Пiдозрювати всiх фiгурантiв справи, поки не доведено протилежне, – звичка, вiд якоi Скляр нi за яких обставин не вiдмовлявся.

З появою Анни розмова пiшла легше (очевидно, вона вмiе заспокоювати батька).

Єгору вдалося дiзнатися кiлька нових фактiв. Зокрема те, що дiтей подружжя не мало, жило окремо (а отже, батько та сестра можуть бути не в курсi певних проблем, якщо такi мали мiсце в iхньому життi), Олександра Альтман виросла в сиротинцi, батьки ii невiдомi. Познайомилася пара на роботi: обое працювали в компанii батька Вiктора. У кiнцi розмови Анна визнала найбiльш значуще: вiдколи зник чоловiк, Олександра власними силами намагалася його знайти.

– Наскiльки ii пошуки виявилися успiшними? – вiдразу зацiкавився Скляр.

– Вони виявилися абсолютно марними, – обличчя Георгiя Альтмана знову скам’янiло, i вiн багатозначно подивився на Анну.

Дiвчина опустила очi й нiчого не вiдповiла.

* * *

Харкiв. Недiля, 3 листопада 2019 року. 20:51

Анна навпомацки знайшла вимикач i нарештi увiмкнула свiтло. Коридор вiдразу залився яскравим свiтлом.