Кубик Рубіка

Бовтун не знав, що Скляр у роботi пiдiйматиме питання справи Вiктора. Приятелi вирiшили не афiшувати участь Єгора в розслiдуваннi вбивства Олександри Альтман, врештi-решт Скляр офiцiйно не мае права ним займатися. А тепер вiн ще й взявся за справу ii чоловiка. Проте як iнакше?

Тихо вiдчинилися дверi, i до кiмнати зайшла молода дiвчина, на вигляд трiшки старша за двадцять. Пiдiйшла до чоловiка й м’яко опустила свою маленьку долоню йому на лiве плече. Георгiй подивився на неi з нiжнiстю, поклав свою долоню зверху.

– Ти тiльки не хвилюйся, добре? Вiн хоче допомогти, – дiвчина привiталася зi слiдчим.

Єгор кивнув.

«Сестра Вiктора», – швидко зрозумiв.

– Вже два роки минуло. Якби мали чим допомагати…

Чоловiк не доказав, кинув погляд на Єгора. Усерединi слiдчий вже кипiв, проте поки що вдавалося себе стримати. Вiн прийшов сюди не для того, аби йому кидали в обличчя звинувачення.

Дочекавшись дев’ятоi, Скляр подзвонив родичам жертви й призначив зустрiч. Полiцiя ще вчора повiдомила iх про смерть невiстки й що скоро до них прийде хтось для розмови.

Кiлька днiв тому в них просили будь-якi речi, звiдки можна було б вилучити ДНК зниклоi. Родичi надали гребiнець, вiдтак почали iз надiею чекати, що знайдене тiло не належить Олександрi. Та надii не справдилися. Скорiше за все, нi Георгiй Альтман, нi його донька так i не заснули вночi. Дiвчина теж мала страшенно змучений вигляд. Проте в ii поглядi Єгор помiтив рiшучiсть.

«Що вона замислила?» – зацiкавився Скляр.

– Вiн зник два роки тому. Просто пiшов з дому на роботу й бiльше не повернувся, – замiсть батька вiдповiла дiвчина. – Полiцiя не змогла встановити його мiсцеперебування. Ви думаете, iхнi зникнення пов’язанi?

Єгор з упевненiстю похитав головою.

Насправдi на сто вiдсоткiв вiн не мiг знати, та вирiшив розпочати розслiдування саме з цiеi версii.

Георгiй Альтман уважно глянув на доньку, проте дiвчина вдала, що не помiтила.

«Що це все означае?» – Єгор звузив очi, спробував збагнути, що цi двое приховують.

– Я так розумiю, та сама доля спiткала й Олександру? – поставив запитання дiвчинi. – Перепрошую, як ваше iм’я?

– Анна. Анна Альтман, – дiвчина несподiвано усмiхнулася, показавши ряд бiлих рiвних зубiв, присiла на бильце крiсла поруч iз батьком.

Єгору ще ранiше Георгiй Альтман запропонував мiсце у такому ж, навпроти, через стiл. Слiдак не без задоволення всiвся в глибоке м’яке шкiряне крiсло.