Кубик Рубіка

Час вiд часу кидав погляд у вiкно, спостерiгаючи за перехожими на Сумськiй. З роздратуванням пiдмiтив, як хлопець-студент замовив суп i салат. Таня б схвалила. «Не чоловiча то iжа», – гмикнув.

Колишня наречена працювала головним кухарем у ресторанi, i коли вони жили разом, завжди стежила за його правильним харчуванням. З нею вiн забув, що таке проблеми зi шлунком. Та що там шлунок. Взагалi забув, що таке бути самотнiм i нiкому не потрiбним.

Тiльки от розiйшлися вони вже бiльш, як пiв року. Кiлька мiсяцiв тому вiн спробував розпочати новi стосунки, проте Зоряна дратувала його у всьому.

Надто своiми регулярними походеньками до дорогих закладiв, на якi в нього не вистачало грошей, часу та бажання. А ще, вона спала до обiду й нiц не готувала.

Скляр провiв поглядом хлопця. Той всiвся трiшки далi вiд нього, теж на високому стiльцi перед вiкном. Скляр роздивився свiй сендвiч, вiдставив вбiк. Апетит пропав.

Перевiрив, котра година. «Рано ще телефонувати». Єгор швидко допив чай i розкрив матерiали справи.

До кафе заскочила нова група вiдвiдувачiв (теж на вигляд студентiв), i тут стало гамiрно. Не довго думаючи, Єгор дiстав навушники, увiмкнув музику в телефонi й нарештi зосередився на роботi: «Я в танку»[9 - «Я в танку» – вислiв, що означае «Мене нi для кого не iснуе».].

* * *

Харкiв. Недiля, 3 листопада 2019 року. 10:23

– Розкажiть про вашого сина.

Георгiй Альтман здивовано витрiщився на слiдчого.

– Про Вiктора?

Скляр кивнув.

Свекор Олександри Альтман i батько Вiктора Альтмана виявився високим сивим, доволi красивим чоловiком, на вигляд рокiв п’ятдесяти.

Вдягнутий зi смаком, хоч i просто (бiлого кольору легенька кофтина та чорнi джинси). Вiн мав змучений i невиспаний вигляд. Розмовляли чоловiки в кабiнетi Альтмана, у його приватному будинку.

– Ви щось про нього дiзналися? – захвилювався Альтман.

«Вiн вже давно мертвий», – констатував слiдак, проте вголос не наважився так вiдповiсти.

– На жаль, нi. Проте в нас е пiдстави вважати, що зникнення та вбивство дружини також пов’язанi з його зникненням.

Не бувае подiбних збiгiв.

Георгiй Альтман похитав головою: вiн i сам про це неодноразово думав.

– Полiцiя вже багато разiв розпитувала мене про нього. Може, б ви менi нарештi щось розповiли? Є новини в розслiдуваннi? – схрестив руки на грудях i вороже глянув на полiцейського.

– Не можу вас порадувати, – обличчя Скляра теж скам’янiло. – Розкажiть менi про нього.