Кубик Рубіка

У кабiнетi вони з Льонею були самi – неймовiрна полегкiсть пiсля наповненого великою кiлькiстю нових людей дня.

Льоня вiдмахнувся:

– Дрiбна пiдприемницька дiяльнiсть. То те, то се. Нiчого особливого.

– Не притягався?

Льоня заперечно похитав головою. З цiкавiстю роздивився приятеля. За роки той майже не змiнився. Такий само похмурий, завзятий у роботi i… нещасний. Навiть не постарiв. Тiльки що бороду й вуса вiдпустив.

– Не притягався.

Льоня злегка усмiхнувся: Єгор так цю справу не лишить. Колега з Рiвного «висякiв» не любить.

Якби ж то тiльки сам Льоня мав таку саму вiру в правосуддя. Справа Вiктора Альтмана давно вважалася безнадiйною. Те саме Бовтун думав про вбивство його дружини.

Льоня пригостив Єгора чаем («позичив» у Вiкторii, адже у своему розпорядженнi мав лише каву). Добрих пiв години йому довелося спостерiгати за тим, як напiй холоне, поки Єгор розмiрковуе. Слiдак лише одного разу зробив ковток, скривився й бiльше чаю не торкнувся. Бовтун пробував розговорити Скляра, та, впевнившись у марностi свого задуму, зосередився на свiдченнях понятих у справi про крадiжку.

Скоро звiтуватися перед керiвництвом.

Врештi-решт Скляр несподiвано пiдхопився, перевiрив, котра година, i наказав мерщiй збиратися.

* * *

Харкiв. Вiвторок, 5 листопада 2019 року. 21:46

Анна вилаялася. У темрявi дiвчина втрапила ногою в калюжу. Лiхтарi тут хоч i були, проте свiтили через один, та i iх затуляли височеннi дерева з обох бокiв вулицi. Десь позаду зашурхотiло опале листя.

Озирнулася: дворовий пес. Тварина понюхала купку листя, справила природну потребу i поволi побiгла далi, до покинутого, розваленого часом будинку. Таких у мiстi чималенько.

У дитинствi Анна думала, що такi будинки – норма. Та щойно почала з батьками покидати межi мiста, iз подивом зрозумiла, що в Киевi, Львовi й iнших обласних центрах такого немае. Принаймнi не в тих кiлькостях, як у Харковi.

Уважно роздивилася вулицю. Їй здалося, що вона пройшла потрiбний будинок, проте лiхтар мобiльного допомiг впевнитися, що йде в правильному напрямку.

Хотiлося хоча б з вулицi подивитися на мiсце, де вбили Сашу. Анна навiть не сумнiвалася, що невiстцi було призначено зустрiч. Проте з ким? Навiщо йти туди самiй? І чому саме в цьому будинку?

Анна озирнулася. У темрявi десь iз протилежного боку вулицi хтось насвистував знайому мелодiю. Анна посвiтила мобiльним, проте марно. Їй так i не вдалося зрозумiти, звiдки саме лунае звук. І хто свистить.