Право на вбивство

– Дiвчини точно не бачила. Друзi до нього iнколи приходили, не часто.

Хлопак нетерпляче шарпнув матiр за руку й сказав щось нерозбiрливе. Жiнка нахилилася, i син тепер прошепотiв щось на вухо.

– Тiльки недовго, – вголос промовила жiнка, i хлопця мов вiтром здуло.

– То вiн так мультики на планшетi бiжить дивитися, – пояснила вона.

Єгор усмiхнувся задля ввiчливостi (дiти його завжди мало цiкавили) й поставив наступне запитання:

– Можливо, ви чули сварки з цiеi квартири?

Жiнка ненадовго замислилася, вiдтак заперечно похитала головою.

– Нi, нiколи не чула. Не пригадую, – стенула плечима.

– А давно ви тут проживаете?

З однiеi з кiмнат донеслися дивнi незрозумiлi голоси, Єгоровi знадобився певний час, щоб збагнути, що вiн чуе персонажiв якогось мультфiльму.

– Два мiсяцi мине за тиждень. А що трапилося?

– Та нi, нiчого, все гаразд, – збрехав.

Дiвчина подивилася на нього з пiдозрою – не повiрила.

«Єгоре, все одно вона завтра дiзнаеться».

– А хто з сусiдiв його добре знае? З ким, можливо, вiн спiлкуеться?

– На жаль, я не знаю, – знизала плечима.

«Переконаний, вона вважае, що ii сусiд щось накоiв. Люди завжди найперше думають погано про iнших i лише потiм, що з цiею людиною могло трапитися щось лихе».

Скляр завершив розмову, ввiчливо подякувавши. Дверi перед ним зачинилися, i Єгор знову залишився сам. Аромат вiдбивних досi дражнив нiс.

«Певно, чекае чоловiка з роботи. І сядуть вони всi трое вечеряти. Такий собi тихий сiмейний вечiр», – зiтхнув.

Вiдганяючи меланхолiйний настрiй, подзвонив до ще однiеi квартири. Чоловiк у старому домашньому одязi, рясно «оздобленому» пiр’ям з подушок («Скiльки рокiв вiн носить цi брюки та кофтину???») пiдтвердив слова першого свiдка: Андрiй Павелкiв жив сам, iнколи до нього приходили друзi, жiнок тут не бачив давно.

«Може, хлопець нетрадицiйноi орiентацii? – розмiрковував Скляр, поки чекав, щоб йому вiдчинили в третiй квартирi на поверсi. – Це навiть цiлком може бути мотивом до вбивства.

У наступнiй квартирi слiдчий отримав iдентичну iнформацiю.

«Ну, принаймнi я тепер точно знаю, що вiн жив сам. І, скорiше за все, дiвчини в нього не було».

Єгор роздивився. Одна-едина на весь поверх лампа розжарювання силкувалася дати якомога бiльше свiтла, проте ii старань однозначно було недостатньо. Вiдсутнiсть хорошого освiтлення дiяло на Єгора депресивно.

Десь угорi чулися нерозбiрливi голоси сусiдiв.