Право на вбивство

До кабiнету увiрвалося свiже прохолодне повiтря, i вiн вiдчув, як його органiзм поволi приходить до тями пiсля черговоi марудноi ночi.

– Ти хоч спав сьогоднi?

– Трохи, – коротко сповiстив Скляр, повертаючись до реальностi.

Озирнувся й втомлено усмiхнувся Женi.

Вiн страшенно любив оцi ранковi хвилини перед початком робочого дня, коли нi Гочмановського, нi Гусейнова в кабiнетi ще не було. Натомiсть вони з Кир’яхом пили каву й балакали на рiзнi теми. Інколи до них приеднувався Войтюк, проте сьогоднi оперативник телефоном повiдомив, що запiзниться через проблеми з донькою.

– Єгоре, так не можна, – вiдпив оперативник своеi кави. Вiд задоволення вiн заплющив очi, насолоджуючись новим, донедавна незнаним смаком. – Де ти купив цю каву? Я такоi смачноi ще не куштував.

– Не скажу. Це буде моею таемницею, – широко усмiхнувся Скляр.

– Радий, коли ти усмiхаешся. Це так рiдко бувае, Єгоре.

Скляр зiтхнув, врештi всiвся на свое мiсце навпроти оперативника. Взяв до рук свое горня й сьорбнув кави.

Гарячий напiй робив його пробудження швидшим та приемнiшим. Як i минулоi ночi, вiн змiг заснути пiд ранок, тож тепер почувався розбитим.

– Ти ознайомився з тим, що знайшов Войтюк? – Єгор кивнув на аркуш А4, який йому вчора ввечерi принiс молодий оперативник.

У кишенi куртки Єгор носив його згорнутим у кiлька разiв, тож тепер папiр виглядав зiм’ятим.

Женя зовсiм не здивувався, що Скляр проiгнорував його останне зауваження. Єгор рiдко говорив про власнi проблеми.

– Ознайомився, – кивнув Кир’ях, вiдставляючи каву подалi й зосереджуючись на роботi.

За свiй майже тридцятирiчний стаж оперативника вiн привчився миттево перемикатися з розслабленого стану в робочий i навпаки. – Не надто багато, але i не мало, як то кажуть. Принаймнi хоч щось. Вчора ми взагалi навiть не знали, хто наш вбитий i чим займався. А що ти вчора довiдався?

Скляр вiдмахнувся:

– Не надто багато. Скидаеться на те, що дiвчини в нього немае й що жив вiн доволi нудно: жодних гулянок вдома, друзi навiдувалися не надто часто.

Один iз сусiдiв прийде сьогоднi на тринадцяту, щоб скласти фоторобот приятеля, якого вiн час вiд часу бачив з Павелкiвом. Необхiдно встановити його особу.

– А що на роботi розповiли?

– Нi-чо-го, – промовив по складах одне з найнеулюбленiших слiв на службi. – Працював сумлiнно, у конфлiкти не вступав, з усiма в гарних вiдносинах, проте друзiв на роботi не мав. За словами колег, мав дiвчину (таку собi Юлю), з якою давно розiйшовся.