Право на вбивство

Останнiм часом найбiльше спiлкувався з унiверситетським приятелем, та вони не мають його контактiв. Ім’я Кирило. Думаю, це той самий, про кого згадував сусiд жертви.

– Гм… не так уже й нiчого, – звiв брови оперативник. – Кращий приятель вбитого – нова ниточка, яка може навiть i до розв’язки привести. Хтозна, може, справа виявиться банальною: два приятелi щось не подiлили. Наприклад, дiвчину.

Єгор знуджено зiтхнув i вiдсторонено подивився у вiкно. Думки його блукали деiнде: на вiдмiну вiд Кир’яха Скляр частенько грiшив тим, що переймався особистими питаннями на робочому мiсцi.

Кир’ях не вперше спостерiгав за пригнiченiстю Скляра, проте вирiшив не допитуватися – «захоче, сам розповiсть». На його превеликий подив, оце «захоче» настало дуже швидко.

– Я так довго не витримаю, Жень, – Єгор затулив обличчя руками, вiдтак з силою потер очi й чоло. – Мене цi постiйнi перевiрки скоро доконають.

Скляр не надто полюбляв дослухатися до наказiв керiвництва, часто проводячи розслiдування на свiй розсуд.

Завдяки репутацii кмiтливого й цiлеспрямованого слiдчого йому багато пробачали. Аж до поiздки в Харкiв.

– Я задовбався скнiти в цьому вузенькому кабiнетику, де завжди купа людей, галасу й все заставлено, – вiн пiдняв зi столу й приречено кинув назад пакунок з речовими доказами, – ось цим всiм. Я хочу займатися розслiдуваннями. По-справжньому ними займатися.

– Ти займаешся, – Кир’ях спробував хоч якось пiдбадьорити.

Вiн прекрасно знав, що мае на увазi Єгор, проте не бачив жодноi можливостi допомогти.

– Ти ж чудово розумiеш, про що я.

Дверi кабiнету вiдчинилися, Єгор приречено звiв погляд, очiкуючи побачити, як сюди заходить Гусейнов чи Гочмановський. Проте то лише зазирнув один з оперативникiв, шукаючи Войтюка. Єгор з полегшенням зiтхнув.

– Вiн буде на дев’яту, донька захворiла, – пояснив Скляр i не без задоволення подивився, як колега зачиняе дверi з протилежного боку.

Попри те, що побоювання не втiлилися, серце в нього стислося: все одно обое слiдчих скоро прийдуть, а вiдтак почнеться новий марудний день на службi.

– Єгоре, ти слiдчий. Такi твоi обов’язки: сидiти тут i виконувати бiльше паперовоi роботи. Це ми з Льошею бiгаемо мiстом.

– Нiколи не хотiв бути слiдчим – пiшов на повiдку батька. Менi бiльше до смаку оперативна робота.

– Я помiтив це, – усмiхнувся старший колега й прочистив горло. – І, я тобi скажу, у тебе це чудово виходить. Якщо тобi так це подобаеться, спробуй змiнити посаду.