Право на вбивство

Єгор, як не намагався, не мiг уявити причину, за якоi нормальна людина могла б опинитися у цьому мiсцi вночi сама. Та й навiть з кимось. Навiщо? Єгор озирнувся. Нiчна дорога, по якiй час вiд часу проiжджають автiвки. Жодного приватного будинку, магазину, чи будь-чого iншого заради чого сюди б можна було прийти. Скорiше за все, у це мiсце його привезли вже мертвим.

Скляр замислився, як швидко могли б знайти тiло, сховане в кущах серед дерев, якби не хлопаки, якi випадково тут проходили. Ближче до виiзду з мiста (кiлометрiв за три звiдси) були якiсь органiзацii та СТО.

Тож вдень тут проiжджало значно бiльше автiвок, траплялися велосипедисти, навiть пiшоходи. Одного разу Єгор бачив молоду мамашу, що, не поспiшаючи, йшла узбiччям з вiзочком, а повз пролiтали численнi автiвки.

«Отже, тiло тут викинули, не надто сподiваючись приховати надовго. Скидаеться на те, що мета – виграти час», – Скляр задумливо почухав руду борiдку, знову пiдiйшов до тiла й роздивився.

«Виграти час, щоб мати змогу втекти?» – замислився Єгор i поцiкавився в Кир’яха, чи вдалося вже щось довiдатися про вбитого.

– Та нi, кримiналiсти ж тiльки зараз розпочнуть роботу, – розвiв руками оперативник.

– Мiсцина вночi безлюдна. Думаю, тут тiла хотiли позбутися або (що дуже малоймовiрно) живого привезли сюди з метою вбити.

– Тут непогане мiсце i для того, i для iншого, – погодився Кир’ях, роззираючись. – Вночi лише автiвки iздять. І нiхто не буде звертати увагу, що робиться за кущами та деревами. Виiзд з мiста. Завжди недолюблював це мiсце.

Взагалi не люблю малолюдних мiсць.

– То де тi хлопцi, що знайшли тiло? – поцiкавився Єгор.

– Та он, – хитнув головою оперативник у бiк двох юнакiв на вигляд вiсiмнадцяти рокiв.

Єгор прискiпливо оглянув обох. Один в окулярах i з розбитою губою, iнший мае синець на все око. В обох здертi до кровi кiсточки на пальцях – отже, з кимось нещодавно билися. Хлопцi наразi докурювали одну цигарку на двох, про щось балакали й тихенько смiялися. Обое трусилися вiд холоду, але по-пацанячому стiйко трималися.

– Говорив уже з ними? – поцiкавився слiдчий.

– А ти б менi пробачив, якби без тебе почав? – скривився Кир’ях, чухаючи свое заросле щетиною пiдборiддя, i лукаво посмiхнувся.

Пiсля нiчного чергування йому страшенно хотiлося вiдiспатися.

Єгор не вiдповiв, лише кивнув. Полiцейських на мить вiдволiк галас колег-кримiналiстiв. Тi саме розпочинали вивчення тiла та всього поряд iз ним. Скляр посунув до свiдкiв.

* * *

Рiвне.