Привиди серед нас

Вiн пiдвiв банькатi очi у небо, мружачись вiд сонця, що все бiльше пригрiвало. Скидалося на те, що попри прохолодний ранок, день обiцяе погiднiсть.

Сонце вiн недолюблював.

Байдуже роздивився перехожих, якi проминули його зовсiм недалеко. Вiдтак розвернувся й рiшуче попрямував геть. Його похилi плечi у чорнiй зношенiй куртцi зi шкiрозамiнника швидко вiддалялися й зрештою зникли, коли чоловiк нарештi завернув за рiг, оминувши шлагбаум.

* * *

Рiвне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 07:53

Перед мiськвiддiлом, як завжди зранку, було велелюдно.

Територiя поволi заповнювалася службовими автiвками. Хтось iз полiцейських – у формi чи ж у штатському – саме приiхав на службу, а хтось збирався додому пiсля нiчноi змiни.

Олексiй Войтюк зупинив свою стареньку Lada поряд iз Toyota Prius. Утомленим поглядом молодий оперативник провiв двох патрульних, що саме вийшли з машини, тримаючи за лiктi п’яну жiнку. Затримана вигукувала нерозбiрливу лайку, щосили пручалася й навiть кiлька разiв спробувала копнути дебелого копа – того, що крокував праворуч.

Войтюк переглянув надiслану дружиною свiтлину доньки, силувано всмiхнувся. Думки про сiм’ю заспокоювали – щоразу, рятуючись од негативу, що часто спiткав на службi, вiн переглядав фотографii або ж читав переписку iз Танею. Такий пiдхiд рятував завжди.

Окрiм сьогоднiшнього ранку.

Мало йому прикрого iнциденту iз багажником, то ще й батько Єгора телефонував кiлька хвилин тому – призначив зустрiч.

«Навiщо цьому стариганю знадобилося балакати зi мною?»

Льошi вiдразу стало цiкаво, чи телефонував Скляр-старший до Кир’яха чи когось iще зi служби.

«Що, Льоша, карма? – глузливо запитав самого себе. – Так швидко почала дiяти?»

Льоша не вважав себе настiльки старим та побитим життям, щоб сумнiватися у тому, чи вiдкривав учора багажник. Вiн його точно не чiпав. Якби то була спроба пограбування – неодмiнно викрали б новий набiр iнструментiв, який Войтюку недавно подарували на день народження.

Той вартував чималеньких коштiв.

Якщо не заради наживи, то навiщо комусь було лiзти туди?

Хiба невiдомi просто не встигли здiйснити крадiжку. Хтось сполохав?

«Що ж, цiлком може бути.»

Заходячи до мiськвiддiлу, Льоша мимоволi озирнувся й уважно роздивився. Йому здалося, що вiн вiдчув на собi чийсь ворожий погляд.

Холодний ворожий погляд на своiй, коротко стриженiй потилицi.

* * *

Рiвне. Четвер, 3 вересня 2020 року.