Кожен платить за себе

Добре, цю можливiсть прийдеться опустити, просто непомiтно насолоджуватися красивим жiночим силуетом пiд мiсячним свiтлом.

– Джулiя! – О, Боже, невже це знову Толя, таке враження, нiби деякi люди просто створеннi, для того, щоб руйнувати такi умиротвореннi моменти цього життя. – Де ти пропала? – З посмiшкою запитав Толiк обнiмаючи дiвчину за талiю, так нiби вони вже давно зустрiчалися, але Джулiя зразу ж забрала його руку.

«Невже це вiн питае за тих 5 хвилин, що я втекла, щоб вiдпочити вiд його нав’язливостi?!»– На жаль, не сказала, а тiльки подумала дiвчина.

– Я … я хотiла iти до дому – на ходу придумувала Джулi.

– Тодi я тебе проведу.

– Не треба я на таксi.

– Добре, я зараз викличу таксi й поiду з тобою, щоб переконатися, що все гаразд.

Це був такий момент, коли людина немае часу на роздуми, що сказати, а рiшення треба приймати вже i правильно. І коли ii розум блукав у пошуках правильноi вiдповiдi, погляд наштовхнувся на Устима.

– Я йду з ним – на цих словах Джулiя взяла Устима пiд руку, так нiби вони вже давно знайомi.

– Як тебе звати? – тихо i швидко запитала дiвчина.

– Устим – така ж тиха була вiдповiдь.

– Так, я йду з Устимом, нам по дорозi.

– Я думав… – розгублено почав Толя, вiн явно не чекав такого розвитку подiй – може даси менi хоч свiй номер телефону.

– Ой, мiй номер якраз заблокований оператором, неправильно введений пiн-код. Ну добре, ми пiшли, трохи спiшимо. Вибач, дякую за компанiю.

– Може, ще зустрiнемося? – з останньою надiею в голосi сказав Толя.

– Може… колись…щасливо! – вiдповiла Джулi вже iдучи в протилежну сторону.

Не можна сказати, що Устим був щасливчиком по життi, але в той момент не дочекавшись нiяких лишнiх рухiв вiд Устима, удача сама взяла його пiд руку i повела на довгу прогулянку.

– Вибач, за це – трохи соромлячись своеi поведiнки сказала Джулiя – вiн просто такий нав’язливий. Я зараз викличу таксi.

– Я з радiстю тебе проведу – спокiйно вiдповiв Устим, тодi коли в його головi вже горiли феерверки вiд блискучоi перемоги.

– О так, знаеш я й не планувала iти додому, але вернутися теж не зможу. Навiть з молодими не попрощалася. Вибач, я тiльки подзвоню сестрi, що я пiшла.

– Так, добре, я теж напишу.

Устим – Андрiевi в skype:

«Я вже пiшов, не дзвони менi й не пиши, забереш мiй пiджак».

Через хвилину дописав: «Забув, вибачишся перед Олею i Романом, що я не попрощався, придумай якусь серйозну причину».