Меч і хрест

«Що зi мною, Боже?»

– Гей, ну ж бо, танцюй з нами! – фамiльярно розпорядився якийсь розхристаний п’яний мужик i, несподiвано схопивши Дарину за рукав, зiрвав веселу спiвачку зi сцени.

І тоi ж митi iй стало легше.

Вона стояла в гойдливому натовпi, насторожено прислухаючись до себе, намагаючись зрозумiти: невже божевiлля вiдпустило ii?

– Гадаеш, Рита досi там стоiть…

– На неi не схоже.

– Тодi чого не прийшла… – вкрутились iй у вуха чиiсь випадковi реплiки. Двi дiвулi – ангелоподiбна бiлявка i безгруда чорнявка – безрадiсно звивалися за два кроки вiд неi.

Розхристаний самовпевнено потягнувся до талii Дарини.

Але несподiвано, мовби усвiдомивши щось неймовiрно важливе, спiвачка поривчасто впхала в його спiтнiлу долоню клубний мiкрофон i щодуху помчала до виходу, вiдчуваючи, як iз кожним кроком бiль вiдступае, вiдступае, вiдступае, й на змiну йому приходить упевненiсть, що вона чинить едино вiрно.

Вискочивши на вулицю, Чуб стрiмголов поскакала до чорного входу, де пасся ii вiдданий мопед.

«Швидше! Швидше! Швидше!» – блискало в головi.

– Стiй, – почула вона за спиною задиханий чоловiчий голос. – Стiй, кому сказав! – Хтось безпардонно вiдштовхнув ii вбiк. Це був Алекс – амбалоподiбний охоронець iхнього клубу i за сумiсництвом коханець Завзятоi. Трохи вiдставши, перукарка вже пiдбiгала до них.

– Я ж казала, що вона злиняти спробуе! – пропихтiла вона.

Насупившись, Алекс став мiж Дариною та ii «понi» й по-хазяйськи поклав руку на кермо.

– Це бiльше не твоя iграшка, – важко сказав вiн.

– Пусти! – одержимо заволала Дарина, кидаючись на нього. – Менi треба туди! Я спiзнююся!

Алекс гидливо вiдкинув ii однiею рукою.

– Куди ти спiзнюешся? – жовчно засмiялася Завзята. – Тебе вже звiдусiль звiльнили. Директор щойно сказав: можеш iти к бiсу! Я завжди знала: рано чи пiзно ти дограешся.

– Ідiть геть! – утробно рикнула Чуб.

У ii голову нiби вилили чайник iз вируючим окропом, i вона ледве усвiдомлювала реальнiсть.

– Термiн був до свята! Не спокушу Санi до шостого, машина ваша!

Алекс незадоволено подивився на свою подружку.

– Чого ж ти смикаешся, позаяк ви до шостого закладалися? – процiдив вiн вагомо.

– Але ж вона звiльнена, – спробувала заперечити та. – Де ми ii потiм шукатимемо?

– Без рiзницi, – хлопець нехотя прибрав руку з керма i обернувся до Дарини. – Парi е парi. Катайся до пiслязавтра.