Меч і хрест

* * *

Істеричний телефонний дзвiнок змусив матiр Марiйки схопитися за важкi груди й перелякано охнути:

– О Господи! Це…

Випередивши ii, Володимир Сергiйович пiдхопив тривожну слухавку.

– Так, iду! – суворо сказав вiн.

– Це Марiйка? Марiйка? – затряслася мама.

– Аварiя, – пояснив вiн люто. – На тому ж мiсцi. Нашi вже мiлiцiю викликали. На Фрунзе знову розливне море! Це ж типу злiсне хулiганство. Тiльки яка користь од ментiв? – Сергiйович уже вскочив у штани i заправляв у них стару поношену ковбойку.

 – Сама вважай: поки води натекло, поки жителi аварiйну викликали. Цих дiгерiв уже i слiду нема. Якщо iх не завалило, звичайно. Тодi трупи розгрiбатимемо… Нi, не розумiю я, – буркнув вiн здивовано i зло, – що, iм там медом намазано?

– А тобi, тобi чим намазано? – заголосила у вiдповiдь дружина. – Зараз не твоя змiна! Якого ж ти?! У нас дочка пропала! Як утовкмачиш собi щось у голову, на iнших начхати!

– Несвiдомий ти елемент, – незадоволено посмiхнувся Сергiйович.

 – Я тi труби мало не добу ремонтував, а всякi виродки знову паскудити будуть? А Марiйка наша повернеться, нiкуди не дiнеться.

Роздiл п’ятий,

у якому вчинено злочин

Трепет пробiг по його жилах: перед ним лежала красуня, яка коли-небудь бувала на землi. Вона лежала, як жива… Раптом щось страшенно знайоме показалося в обличчi ii. – Вiдьма! – скрикнув вiн не своiм голосом.

    М. Гоголь. «Вiй»

Пролетiвши два мости – пiшохiдний i мiст Метро, – Дарина подумала раптом: «А куди я iду?» Але думка ця була слабкою i несуттевою: вона вiдчувала, що стрiмко наближаеться до своеi безiменноi мети.

І лише коли мопед, проскочивши третiй, романтичний мiст «закоханих», який менш романтичнi городяни назвали «чортовим» мостом i мостом «самовбивць», злетiв на Володимирську гiрку та праворуч промайнув Михайлiвський золотоверхий монастир, наiзниця зрозумiла, що навiщось повертаеться на Андрiiвський узвiз.

Вона вирулила на перехрестя Володимирськоi та Великоi Житомирськоi i звернула у двiр, на Пейзажну алею, – улюблене мiсце всiляких прогулянок.

Хазяi вигулювали тут своiх собак, матусi – дiтей, а пiдлiтки – своi першi пляшки з пивом. Ранiше Дарина й сама не раз походжала тут iз друзями, лiниво сьорбаючи малоалкогольне пiйло й вишукуючи романтичний куточок, де можна з шиком покурити з видом на Мiсто.

До слова кажучи, це було дивне мiсце, хоча кияни, що звикли до нього, навряд чи усвiдомлювали цей факт.