Меч і хрест

Ну чи не дивно, що у дворi однiеi з центральних вулиць, за невисоким кам’яним парапетом, що огинав алею, зяяла дiра глибокого, порослого деревами яру, що нiтрохи не нагадував цивiлiзований мiський парк або сквер? З iншого боку яр надiйно охороняли двi овiянi поганою славою гори, i навiть тi декотрi, хто спускався на його дно сонячного дня, щоб дати попустувати улюбленому псовi чи зайнятися скороспiшним сексом за густими кущами, нi за що не зважилися б поткнутися сюди вночi.

Утiм, сама алея навiть опiвночi вважалася мiсцем гулябельним i досить безпечним.

І впевнено направивши кермо в бiк iсторичного музею, що вартував урвище, Дарина обiгнала дивну велосипедистку в червоних тапочках, якi зображували якихось вухатих звiряток. Бiльше навкруги не маячило жодноi живоi душi. І доiхавши до безмовного музею iсторii Украiни, Дарина несподiвано усвiдомила: вона прибула.

«Куди, на екскурсiю?» – встигла подумати Чуб здивовано i тут же спiшно вiдскочила вбiк.

Дурноверха велосипедистка, примружившись, мчала просто на неi i, не зумiвши наiхати на Землепотрясну Дарину, iз брязкотом урiзалася в сходинки бiля входу. Дарина хотiла кинутися до неi. Але тут хтось третiй сильно штовхнув ii праворуч, збиваючи з нiг. Вона примудрилася пiдставити руку, щоб приземлитися з найменшими втратами, i, падаючи, помiтила краем ока: велосипедистка пiдводиться без сторонньоi допомоги, й очi ii вже широко розплющенi, а в них хлюпае непiдробний жах i подив.

– Де я? – здивувалася вона. – Що я тут роблю?

– Що вам потрiбно?! – бридко заволали згори.

– Не знаю!!! – обурено гаркнула у вiдповiдь Чуб, рiзко повертаючи голову.

Над нею стояла божевiльна чорноволоса дама в самих панчохах i нижнiй бiлизнi. Взуття на нiй не було, i вiд ступень до колiн панчохи були вкритi брудними дiрами i «стрiлками».

«Та це ж тi самi, з якими…» – але довести до кiнця цю думку Дарина не встигла.

За пiвметра вiд них беззвучно вибухнув стовп вогню.

І як тодi, в «Центр… Старокiевскаго колдовства», сперечальницi iнстинктивно кинулися одна до одноi, зчепившись у перелякану купу й несамовито дивлячись туди, де вiдбувалося щось зовсiм неможливе.

На очах у них вогонь здiйнявся вiд землi, точнiше, вiд бетонних плит, що килимом розстилалися перед входом до музею, якi начебто нiяк не могли горiти, а у блискучiй гарячiй пожежi з’явилася висока жiноча постать.