Меч і хрест

І тепер вiдразу ж усвiдомила катастрофу: вона кинула потрiбного можновладця в розпал уже оголошеного статевого акту, i едине виправдання, яке може здатися йому переконливим, – довiдка про те, що нереалiзована коханка несподiвано з’iхала з глузду.

Було бридко.

Потилиця нуднувато вила, але основний бiль засiв у правiй скронi, звив там пухке гнiздо й ворушився в нiм, заподiюючи Катi нестерпнi страждання. Щось незвичне в дiлянцi шиi та спини страшенно дратувало i дiяло iй на нерви, але в контекстi загальноi безсторонньоi ситуацii значення це не мало.

Лiворуч вiд неi, щiльно притиснувши до себе зiгнутi ноги i приречено втопивши голову в колiнах, сидiла кучеряво-руда дiвчина у вухатих тапочках.

Марiйка прокинулася ранiше за всiх i тут же отримала запаморочливий шок, який миттю перетворився на тупий, паралiзуючий вiдчай.

Вона – в центрi Киева!

У домашнiх тапках i червонiй горошком пiжамi, зшитiй мамою iз ситцю, купленого на фiранки ще за часiв Марiйчиного дитинства i, «щоб не пропадало добро», по-хазяйськи пущеного в дiло!

І хоча мати напевно вже обдзвонила всi лiкарнi та морги, довiвши й себе i тата до передiнфарктного стану, навiть заради порятунку iх обох вона не здатна змусити себе пробiгти в ганебнiй пiжамi через Мiсто.

Киiв прокидався…

Згорнувшись у клубочок, Чуб з умиротвореним виразом обличчя спала на травi пiд однiею з блакитних ялинок, посаджених бiля входу до музею. Їй, на вiдмiну вiд сестер по нещастю, не раз доводилося ночувати просто неба.

На пляжному шезлонгу в Коктебелi, на пiску Казантипу й навiть у Киiвському ботанiчному саду пiд кущем бузку, де вона одного дня зi здивуванням виявила саму себе пiсля запiйноi любовноi ночi. А недалеко вiд витягнутоi руки Дарини лежала стара, неправдоподiбно товста i неймовiрно важка на вигляд книга в палiтурцi з потертоi шкiри, що закiнчувалася двома фiгурними застiбками.

На нiй чорним вартовим сидiв великий поважний ворон, терпляче тримаючи у дзьобi вузький довгий конверт iз матово-чорного паперу.

Побачивши, що Катя дивиться на нього, ворон швидко зробив крок уперед, простягаючи iй листа. Зачекавши, Катя невпевнено взяла у нього загадкове послання, i птах тут же злетiв увись, каркаючи голосно i значуще.

Рудо-кучерява пiдвела очi на звук i тихо мовила:

– Здрастуйте.

Катя не вiдреагувала: руда була занадто незначним нюансом того, що вiдбувалося. А те, що вiдбувалося, Катi страшенно не подобалось.